Вживання слова «значимий»

“Чому дедалі рідше вживають у нас слово значимий?”

У радянські часи витиснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело, писав академік Іван Дзюба, до нехтування її функціональних можливостей, до завмирання багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють нашу мову унікальності, небезпечно зменшують її конкурентоздатність у публічному й приватному мовленні.

Тому утворення із “запозиченим” суфіксом – им (-ий) – значимий, любимий і т. ін. – сприймаються нині як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню інших форм з таким самим значенням: значущий, улюблений. І закономірно надають перевагу, скажімо, словосполученням значущий результат (а не значимий результат), значуща подія, улюблена книжка (а не любима книжка), улюблений кіноактор, улюблена справа тощо.

* * *

Форми вищого ступеня порівняння

“Чим розрізняються форми вищого ступеня порівняння в українській та російській мовах?”

У російській такі форми поєднуються з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (это дерево толще, чем то). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) чи зі сполучником (ніж, як). “І дівчата... які бойові були! Навіть за хлопців міцніші!” (Валер’ян Підмогильний), “ – Ви молодші, ніж я”. – А ви сильніші від мене” (Богдан Лепкий).

Найуживанішими є стилістично нейтральні побудови з прийменником від і сполучником ніж. Поєднання вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти властиве розмовному мовленню. Науковим та офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У творах письменників минулого вищий ступінь порівняння також сполучався з прийменником над: “Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море?” (Богдан Лепкий). Тепер такі конструкції архаїчні.

* * *

Упадати й доглядати

“Чи взаємозамінні дієслова упадати й доглядати?”

Як зазначав Борис Антоненко-Давидович, для українських слів залицятися (до кого), упадати (коло когось), доглядати (когось), ходити (біля когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Утім, ухаживать може відповідати кожному з наведених наших дієслів, зате не кожне з них виступатиме йому відповідником. Якщо, приміром, цілком природно по-українському звучать фрази “Що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся?” (Іван Франко) або “Чоловіка стрінула... як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього...” (Іван Ле), то ніяк не можна сказати: “Хворий перебував у тяжкому стані, й тому біля нього треба було упадати”.

Дієслова залицятися, упадати належать до семантичної групи, об’єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дітей, людини, яка опинилася в безпорадному стані, або хворого, тоді слід користуватися словами доглядати, ходити: “А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину...” (Панас Мирний); “Циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля” (Михайло Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, дехто з мовців часом удається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: “Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати”, – замість правильного “нема кому доглядати її” чи “нема кому ходити коло неї”.

Отже, замінювати лексеми упадати й доглядати одна одною не можна.

* * *