Захоронити – похоронити

У діалектному мовленні захоронити означає “сховатися”: “Ліс тебе захоронить” (Агата Турчинська). Захоронок, захоронка – це “схованка”: “Йому раптом захотілося вискочити з свого захоронку” (з журналу). Часом захоронити неправильно вживають замість дієслів, що мають значення “поховати, похоронити (померлого)”. Про нормативність саме цих висловів свідчить і літературно-художня практика: “Мене похоронять На чужині – і ці думи Зо мною сховають!” (Тарас Шевченко).

***********************************

Пов’язувати – зв’язувати

Крім прямих значень (пов’язати хустку, пов’язати снопи тощо), перше з дієслів уживається в переносних “єднати когось, щось; встановлювати зв’язок, взаємну залежність між кимось, чимось; об’єднувати разом чим-небудь спільним”. “Мишуга був першим і неперевершеним виконавцем багатьох пісень Лисенка, з яким його пов’язувала щира дружба” (з журналу), “Дуже ймовірно, що вона пов’язує відповідь свою з його від’їздом” (Андрій Головко). Зв’язувати, зв’язати з цими значеннями в сучасній літературній мові майже не виступають.

***********************************

Значення близькі, та сполучуваність різна

Вислови (не) позбавлений гумору, (не) грішити емоціями, хибувати на суб’єктивізм досить близькі за значенням, проте синтаксична сполучуваність у них неоднакова. Так, при слові (не) позбавлений уживаємо родовий відмінок. “Донощик мерщій викладав нові й нові, не позбавлені вірогідності, факти” (Павло Загребельний). Звичайна сполучуваність – не позбавлений зверхності, не позбавлений привабливості, не позбавлений вад.

Дієслово (не) грішити керує орудним відмінком. “Істинній науці властиві об’єктивність і неупередженість в оцінках, висновки й формулювання не грішать емоціями” (з журналу). Додамо також: грішить суб’єктивізмом, грішить підтасовкою фактів, грішить упередженістю. Для слова хибувати характерне поєднання зі знахідним відмінком іменників та прийменником на. “Щораз менше хибує наша критика на суб’єктивізм в оцінці літературних явищ” (з журналу). Порівняйте: хибувати на поверхові твердження, хибувати на складність викладу.

***********************************

Ріка й річка

Декому здається, що різниця між словами ріка і річка полягає в розмірі позначуваних об’єктів. Мовляв, велику називають рікою, а малу – річкою. Насправді це не так. Російському река відповідає українське річка. Незалежно від того, яка вона завдовжки і завширшки. “Під горою лисніла, як блакитна емаль, широка річка” (Петро Панч). Від цього іменника походить і прикметник річковий. А коли треба вживати слово ріка? Коли вдаємося до врочистого стилю, щоб передати піднесений настрій або тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі Миколи Зерова з Овідія: “Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки”.

Річище й русло. Слова, що виступають синонімами і в прямому, і в переносному розуміннях. Порівняймо використання їх у значенні “заглиблення в грунті, по якому текла або тече вода”: “Шевченко ішов навпростець, вгадуючи річище” (Зінаїда Тулуб), “Дніпро затопив усі протоки й старі русла” (Юрій Яновський). Так само це й “напрям, шлях розвитку”: “Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіт нечуваної сили й краси” (Максим Рильський).

Шкода лише, що останнім часом засоби масової інформації іменника річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: “Розмову перевели в інше русло” і под. А треба навпаки – віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови.

***********************************