Запитання не задають, а ставлять

Дехто не бачить різниці між словами степінь та ступінь і тому припускається помилок у вживанні їх. Тож запам’ятайте: в українській мові степінь використовується тільки як математичний термін. Степінь числа. Піднести до степеня. А от ступінь має багато значень: 1. Порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь. Ступінь очищення. 2. Посада, звання, ранг, категорія, вища кваліфікація. Диплом другого ступеня. Учений ступінь доктора філологічних наук. 3. Горизонтальний виступ сходів, на який ступають, піднімаючись угору чи спускаючись униз; сходина. 4. Взагалі рух ногою вперед, убік або назад. 5. Переносно етап, стадія розвитку чогось; фаза, щабель. 6. Складова частина ракети, яка після згоряння в ній палива відокремлюється в польоті. 7. Будь-який звук музичного звукоряду, гами, ладу.

Семантичні відмінності є також у слів питання та запитання. Перше з них уживаємо тоді, коли йдеться про якусь справу, проблему, що потребує розв’язання чи дослідження; пункт документа, порядку денного. Найчастіше воно виступає у сполученні з дієсловом порушувати, рідше – ставити, висувати (в значенні “пропонувати для обговорення, вивчення”). Але заміну порушувати на піднімати (“Доповідач піднімав важливі питання...”) в сучасній літературній мові сприймають як стилістично невдалу.

У граматичній термінології також уживається питання, а не запитання. Знак питання, а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.

Запитання – це звернення до кого-небудь, щоб з’ясувати щось; вимога, прохання з приводу чогось; запит. “Несподіване запитання Богдана збентежило Гордія” (Дмитро Ткач). Кореспонденція на пошту надходить “до вимоги” її адресатом, або до запитання.

Запитанням може бути і звернення, яке не потребує відповіді. То так зване риторичне запитання – прийом красномовства, художній засіб образної мови.

Не можна поєднувати іменник запитання з дієсловом задавати, для цього є більш прийнятне ставити: “Капітан сміється, а Ліна Яцуба, не зводячи з нього своїх серйозних очей, ставить йому своє запитання” (Олесь Гончар). У значенні “звернення, що потребує відповіді” не слід уживати замість запитання слово питання, бо це суперечить мовним нормам.

Кольорова речовина, якою мастять чи малюють, називається фарбою. А барва – то природний колір, тон, колорит, відтінок. Під впливом російської мови, де слово краска виражає обидва ці поняття, в наших засобах масової інформації іменнику фарба часом надають не властивого йому абстрактного значення: “Фарби осіннього лісу; заіскритися фарбами; фарби народного мистецтва”. Нормативні українські сполучення: водяні фарби, олійні фарби, синя (зелена, жовта) фарба; барви осіннього лісу, заіскритися барвами, барви народного мистецтва.

Нерідко плутають і слова помірний та поміркований, ставлячи їх там, де не треба. Ось хоча б речення: “Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, а часто траплялись відлиги”. Похибка виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають спільний відповідник у російській мові – умеренный: “Зима была умеренная”, “Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов”.

По-українському поміркованою, тобто розважливою, обачною, такою, що в своїх діях, вчинках, думках керується вимогами здорового глузду, може бути тільки людина: “Він господар дбайливий, а вдачі тихої та поміркованої” (Юрій Смолич). Слово ж помірний означає “не великий і не малий, який не має відхилень від середнього рівня, середньої норми” і переважно стосується погоди, клімату, явищ та речей. Відповідає воно не лише російському умеренный, а ще й соразмеренный, размеренный: “Помірний вітер віє – чудовий льотний час!” (Наталя Забіла). Отже, в першій фразі годилося б сказати: “Зима цього року була помірна...”

***********************************