Створили правила і самі їх порушують

“Було б добре, якби редакція в “Уроках державної мови” назвала читачам ті слова, правопис яких зазнав змін згідно з новими граматичними правилами 1993 року. Заздалегідь вдячний.

Сергій Довгаль, м. Обухів на Київщині”

Здебільшого, пане Сергію, то лексеми іншомовного походження. У цілій низці слів замість і тепер пишеться и. Це власні назви: Аддис-Абеба, Алжир, Аргентина, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Вашингтон, Корсика, Мавританія, Мадрид, Мексика, Сан-Франциско, Сардинія, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі; загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо. Буква у замінила ю в словах Жуль (Верн), журі, парфумерія. Приголосні не подвоюються в лексемах бароко, беладона, інтермецо, лібрето, піцикато, стакато. Зникла літера й перед є у словах конвеєр, феєрверк.

З великої літери (але без лапок) пишуться назви культових книг, наприклад, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, а також назви релігійних понять: Бог (але язичницький бог Перун і т. ін.), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух, Різдво, Великдень, Благовіщення, Покрова, Спасівка та ін.

Раніше писали гаагський, карабахський, лейпцігський, нині – гаазький, карабаський, лейпцизький. У прізвищах В’яземський, Пом’яловський, в імені В’ячеслав і подібних уже ставиться апостроф. Уживається він і в словах дит’ясла, пів’яблука, а півогірка подаємо без дефіса.

* * *

Коли цей “Урок...” було підготовлено, заглянув я до “Нового російсько-українського словника-довідника” (1996) та “Орфографічного словника української мови” (1999) і був вельми подивований. Що ж виходить, шановні науковці з Інституту української мови й Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України? В “Українському правописі” ви подаєте нові правила написання деяких назв, а в згаданих словниках самі ж їх і порушуєте. Конкретніше: в першому з них натрапляємо на Аддіс-Абебу і Тібет (в обох словах і замість и), а в імені В’ячеслав завважуємо брак апострофа. У другому бачимо знову-таки Аддіс-Абебу та плюс Сан-Франціско, Сірію, Сіцілію, Сардінію. То де ж правильно – в “Правописі” чи словниках? І як усе це пояснити нашим читачам, яким газета “Хрещатик” надає консультації з питань державної мови?

***********************************

Поїхав у Львів чи до Львова?

Публікуючи “Уроки...”, маємо на меті привернути увагу читачів до найпоширеніших помилок, що трапляються в усному та писемному мовленні, зорієнтувати на вибір правильного слововживання, засвоєння сучасних літературних норм – лексичних, граматичних, стилістичних, правописних.

Візьмімо дієслова слати і стелити. На перший погляд, різниці між ними нема. Абсолютні синоніми. Та варто провідмінювати їх, як переконаність у тотожності похитнеться. У першого будуть закінчення: стелю, стелеш, стеле, стелемо, стелете, стелють (постіль). У другого: стелю, стелиш, стелить, стелимо, стелите, стелять (килими). На жаль, дехто цих відтінків не відчуває, тому й припускається похибок у вживанні лексем.

Від дієслова боротися часто неправильно утворюють особові форми. Зокрема, у множині слід казати боремося, а не боремся, борються, а не боряться, як це можна почути в радіо- й телепередачах, побачити на сторінках періодичних видань.

Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: “Повітря в горах – дуже прозоре, отже, й видимість тут набагато краща, ніж на рівнині” (Олесь Гончар). Однак у поточному мовному вжитку часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, щоб утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: “У зайця задні ноги довше передніх”; “Він розумніше свого приятеля”. Такі відступи – помилкові. Треба: “задні ноги довші, ніж (як або за) передні”; “довші проти передніх”; “розумніший за (від або проти) свого приятеля”, “розумніший, ніж (як) його приятель”.

У значенні “зв’язок між людьми” неправомірно вживають слова взаємовідношення, відношення. Треба: взаємини, стосунки. Якщо ж ідеться про контакти між державами, групами людей, годиться послуговуватись іменником відносини: виробничі відносини, суспільні відносини, дипломатичні відносини. Значення “характер поводження з ким, чим-небудь” має передаватися лексемою ставлення: ставлення до батьків, ставлення до навчання. Відповідно й дієслово буде ставитися, а не відноситися, яке так уподобали ті, хто не гаразд знає українську мову.

Їм насамперед адресуємо й інші поради та рекомендації наших мовознавців. Прийменник завдяки доречний у фразах, де йдеться про позитивний фактор, сприятливі умови для здійснення чогось, наприклад: “Андрій Жак страждав до ранку й стрів день на ногах тільки завдяки своєму бургундському темпераменту” (Юрій Яновський). Але це слово неприйнятне тоді, коли мовиться про негативні явища: “Один член команди не з’явився на змагання завдяки хворобі” (з газ.); “... Впритул до житлових будинків затишно розмістився лако-фарбовий завод. Завдяки йому в житловій зоні граничнодопустимі концентрації бутцелату перевищено в шість разів” (з журн.). Натомість у таких випадках належить застосовувати прийменник через чи, залежно від контексту, звороти з огляду на, у зв’язку з: “Озиме восени через засуху не сходило...” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Він (Вихор) попросив у командування відпустку на кілька днів у зв’язку з родинними обставинами” (Василь Кучер).

Як сказати – поїхав у Львів чи поїхав до Львова? Є таке правило: прийменник у(в) вказує, що дія спрямована всередину предмета, простору, а до – що дія відбувається в напрямі до них. Коли мається на увазі рух до міста, села, селища, то треба ставити прийменник до. Отже, поїхав до Львова, а не у Львів.

Прийменником у(в) з іменником у знахідному відмінку послуговуємося, визначаючи час за днями тижня: “у понеділок”, “у середу”, – або з іменником у місцевому відмінку, якщо мова йде про місяці: “у червні”, “у вересні”. Проте, наголошував Борис Антоненко-Давидович, якщо час визначається за роком, слід користуватися родовим відмінком іменника, а не прийменником у(в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний. Також – останнім часом замість в останній час, цими днями замість на цих днях, іншим часом замість в інший час. Правильно щочетверга, щосуботи, а не по четвергах, по суботах тощо.

На думку авторів “Словника труднощів української мови”, прийменник біля може вживатися тільки на означення місця. Зупинився біля будинку. Став біля батька. Невиправдано застосовують його на позначення приблизної кількості “біля ста”, “біля тисячі”. Треба: близько (коло) ста, тисячі.

***********************************