Говорити – казати

Часто в поточному мовленні не помічають різниці між ними, а то й надають перевагу лексемі говорити, вважаючи, що вона в усіх випадках може замінити слова казати, мовити. Чи так це насправді? Попри те, що надуживання дієсловом говорити призводить до прикрої одноманітності стилю всього тексту, зазначав видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович, можна побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдатися до нашої класики й фольклору: “Стара, кажуть, стала” (Тарас Шевченко); “Скачи, враже, як пан каже” (приказка); “Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала” (народна пісня); “Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка” (народна пісня). Тут ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати. А поряд форми з дієсловом говорити: “Говорить, як у рот кладе” (приказка); “Такий розбитний, що й по-німецькому говорить” (із живих уст).

З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: “щоб я хлопців у садочок не принаджувала”, “що я – файна дівка” тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: “вміння говорити ясно і просто”, “по-німецькому говорить”.

Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: “Казала б, та уста не мовлять” (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: “Ой у полі могила з вітром говорила” (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.

Орден – медаль

Орден – 1. Відзнака (закінчення в род. відм. -а). Удостоєний ордена. 2. Об’єднання (закінчення -у). Члени католицького ордену.

Лапки при написанні орденів ставимо, якщо це найменування має форму називного відмінка або виражене прийменниковою конструкцією. Орден “Перемога”, орден “Материнська слава”. Коли ж назва відзнаки стоїть у родовому відмінку, то вживається без лапок. Орден Ярослава Мудрого, орден Богдана Хмельницького, орден Слави.

Медаль. У сполученнях цей іменник пишемо з малої літери, а в найменуваннях медалі – перше слово з великої букви і всю назву в лапках. Медаль “За бойові заслуги”, медаль “За оборону Києва”, медаль “За трудову доблесть”. Коли лексема медаль входить до найменування, її також пишемо з великої літери. “Медаль материнства”.

Анти... – проти...

Анти..., префікс. Означає протилежність, протидію, заміну, надає лексемам книжного відтінку, а деяким суспільно-політичним словам – відтінку несхвалення, зневажливості: антиалкогольний, антибіотики, антиісторичний, антиморальний, антинауковий, антисеміт, антисанітарний, антитеза, антихрист, антихудожній тощо. З власними назвами пишеться через дефіс: анти-Європа. У складі найменувань подається з великої літери: Анти-Дюринг.

Проти..., префікс. Уживається переважно для означення засобу боротьби з якимись захворюваннями, захисту від небезпеки, загрози: протигангренозний, протигрибковий, протитуберкульозний, протицинговий, протихолерний, протичумний, протишоковий, протиотрута, протиприродний, протираковий, протиторпедний, протиударний, протихімічний, протитанковий, протитуманний і т. ін.

Іноді (найчастіше в суспільно-політичній літературі) ці префікси вживають паралельно: антибактеріальний – протибактеріальний, антигромадський – протигромадський, антидержавний – протидержавний, антиерозійний – протиерозійний, антинародний – протинародний, антитіла – протитіла, антиурядовий – протиурядовий.