Грати першу скрипку чи головну?

Фразеологічний зворот грати першу скрипку передає зміст “мати найбільше значення, бути найвпливовішим у якійсь справі”. “Першу скрипку завжди грає Коваль” (Вадим Собко). Іноді в цьому словосполученні замість перша ставлять головна. “Механізатори грають головну скрипку на збиранні врожаю” (з газети). Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки походить вислів, є термін перша скрипка, а не головна.

* * *

Приналежність чи належність

“Яке з двох близькозвучних слів потрібно вживати – приналежність чи належність?”

Штучний витвір приналежність, хоч і набув великого поширення, одначе його існування нічим не вмотивоване, бо в сучасній українській літературній мові немає лексем приналежати і приналежний. Єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утворене від належний. “Почав (начальник міліції) питати й записувати: ім’я, літа, соцстан, партійну належність” (Андрій Головко), “Обов’язковою належністю костюма всіх південних слов’ян була коротка безрукавка” (з журналу).

* * *

Іменник біля перехідного дієслова

“Коли біля перехідного дієслова ставити іменник у знахідному відмінку, а коли в родовому?”

Перехідне дієслово здебільшого керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого? або що?): студент написав курсову роботу, учень розв’язав задачу, художник намалював картину, викладач прочитав лекцію, приятель надіслав телеграму.

Якщо присудок виражає заперечення, то прямий додаток виступає в родовому відмінку: не написав курсової роботи, не розв’язав задачі, не намалював картини... Згадаймо рядки відомої пісні: “Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка”.

Родовий відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду. Кажемо: позич мені книжки. І хоч маємо на увазі цілу книжку, але формою родового відмінка виражаємо обмеження часу – беремо її не назавжди, а, скажімо, на кілька днів.

* * *

Бажаючий, захоплюючий, хвилюючий

“Я знаю, що бажаючий, захоплюючий, хвилюючий і подібні до них слова, котрі рябіють на сторінках нашої преси та звучать у ефірі, ненормативні. А як їх уникати?”

Вдаючись до описових форм, близьких значенням прикметників та інших замінників. Наприклад, замість бажаючий можна вжити конструкцію “той, хто (який, що) бажає” або лексему охочий, котра цілком відповідає цьому поняттю: “В козацькому таборі.. не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору молодці, охочі помірятися з паном силою” (Яків Качура).

Газетну фразу “Особливо захоплюючі туристські мандрівки Карпатами” можна виправити, замінивши в ній захоплюючі дієсловом захоплюють (“Особливо захоплюють...”), чи скористатися одним з прикметників: захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний (“Особливо привабливі мандрівки...”).

Не тільки із стилістичних міркувань, а й щоб не пантеличити людей незграбним словом хвилюючий, маємо звертатися до природних прикметників: зворушливий (“Зворушливий вияв материнської любові”), бентежний (“Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце” (Василь Козаченко), збудний, збудливий (“Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях” (Яків Качура), животрепетний (“Оповідання на животрепетну тему”).

* * *