Коли вживати слово ”вартує”?

З преси, радіо, телебачення напливають і закріплюються в нашій мовній свідомості ненормативні фрази він нічого не вартує, не вартує уваги і под. Як їх уникати? А дуже просто: вартує треба пов’язати зі словами варта, вартувати (ще стерегти, охороняти, пильнувати, сторожувати), а також зі сполученнями стояти на варті, заступати на варту. І потрібно знати, що російська дієслівна форма стоит за чинними нормами має в українській мові відповідник не дієслово, а прикметник, прислівник тощо.

Порівняймо фрази:

“Один стоит трёх” – “Один вартий трьох”;

“Стоит внимания” – “Заслуговує на увагу, вартий уваги”;

“Стоит напомнить” – “Варто нагадати”;

“Чего стоит” – “Чого варт”;

“Что тебе стоит это сделать” – “Невже тобі важко це зробити”.

Ви – Ваш

З великої літери Ви пишеться як форма ввічливості тільки в звертанні до однієї особи в листах – приватних і офіційних. “Наша пані! 23 ц (ього) м (ісяця) є у Коломиї концерт Крушельницької. Я би хотів дуже, аби Ви поїхали на той концерт. Як з Вами брат не може їхати, то я поїду з Вами і відвезу Вас” (Василь Стефаник).

При звертанні до багатьох осіб, а також у листах-анкетах і в літературі різних жанрів, у інтерв’ю ви пишеться з малої літери. “Якби ви, дядьку, якої байки нагадали” (Леся Українка), “Наші всі шлють вам привітання й пишаються вами, як рідним сином” (Юрій Яновський).

Ваш, Ваша, Ваші наприкінці листа пишуться з великої літери. “Бувайте здорові і не забувайте Вашого М. Коцюбинського” (Михайло Коцюбинський).

***********************************

Відповідаємо на Ваші листи

Шановний пане Борисе!

Уже майже два роки послуговуюся Вашими “Уроками державної мови”. Дякую Вам за ту корисну справу, яку Ви робите.

Мені 60, продовжую працювати коректором нашої обласної газети “Нова доба” (м. Черкаси). І хоча 1992-го закінчив заочно інститут (відділ української мови та літератури) і щось таки знаю, але Ваш “Лікнеп” часто стає мені в пригоді. Пригадую, як нетерпляче чекав я в дитинстві газети “Зірка”... Нітрішечки не перебільшуючи, скажу: точнісінько так я чекаю нині четвергового числа “Хрещатика”. Та й уся газета, власне, істинно українська, істинно патріотична, істинно смілива. Дай Боже здоров’я її редакторові Геннадієві Кириндясову й усьому колективу.

А ще хочу просити Вашої допомоги, поради й підмоги, бо часом важко доводити своїм колегам очевидні речі. Часто кажуть мені: “А словники ось дають... А в словниках ось є...” Поясніть, будь ласка, в “Лікнепі”, що не завжди і не всім словникам можна вірити і чому. А тепер по суті. Чи внормоване словосполучення підростаюче покоління, чи, може, все ж правильно молоде покоління? Велике засилля – учий, – ючий у мові. То що – миритися з оточуючими й працюючими, відпочиваючими й бажаючими? Прошу охарактеризуйте вживання слова знаходитися в нашій мові. Хотілося б прочитати про використання дієслова займатися. Чи можна взагалі чимось займатися? “Вона займається в гуртку” правильно?

Як все-таки писати українською: “З легким паром”, “З легкою парою” чи “Доброго здоров’я, помившись”?

Чи правомірне використання слова кращий у розумінні найкращий? Ось, наприклад: “Транслюватимуться кращі концерти року”, “Рекс – кращий друг поліцейського”, “Кращий учитель року”, “Українські юніори серед 16 кращих команд світу” тощо.

Чи допустиме вживання металобрухту як синоніма брухтові.

Якщо Ви, пане Борисе, дасте відповіді на мої запитання, то вдячний буду Вам не тільки я, а й численні читачі “Нової доби”.

З повагою Валерій Куличов, Черкаси

Як же не відповісти на цей зворушливий читацький лист.

Цілком згодний з Вами, пане Валерію, що треба виполювати з нашого мовного терену оті незграбні штучні утворення, які називають активними дієприкметниками теперішнього часу: всепроникаючий, гальмуючий, дестабілізуючий, життєстверджуючий, доповнюючий, зв’язуючий, комплектуючий, координуючий, об’єднуючий, пануючий, руйнуючий, супроводжуючий, утверджуючий, шокуючий...

Річ у тім, що такі дієприкметники невластиві сучасній українській мові. У ній трапляються тільки віддієслівні прикметники з суфіксами – ач, – яч, – уч, – юч, що вказують не на дію, а на постійну ознаку предмета, втративши здатність керувати іменником. Тим-то й говорять: “Під лежачий камінь вода не тече”, “Лежачого не б’ють”, але не скажуть: “Лежача на верхній полиці купе людина усміхалася уві сні”, “Лежачий на рингу боксер не міг підвестися”, бо в перших двох реченнях слово лежачий виконує функцію прикметника, а в двох інших воно виступає вже як чужий нам активний дієприкметник.

Українська мова має вдосталь засобів, щоб, не порушуючи її мило-звучності, правильно й точно передати думку, висловлену по-російському активним дієприкметником. Тут до послуг і описова конструкція з означальним підрядним реченням та сполучниками що, який, котрий (співаючий ректор – ректор, що співає), і дієприслівник (“Відвідуючі бібліотеку студенти здавали книжки” – “Відвідуючи бібліотеку, студенти здавали книжки”), і дієслово (“Нам важко бачити тебе страждаючим від спеки” – “Нам важко бачити, як ти страждаєш від спеки”), й іменник (працюючий – працівник)...

Отже, фіктивні українські дієприкметники теперішнього часу, згадані й не згадані тут, можна замінити так: бажаючий – що (який, котрий) бажає, охочий; виступаючий – промовець; відпочиваючий – що (який, котрий) відпочиває, відпочивальник; відстаючий – відсталий (а також описова конструкція); всепроникаючий – всепроникний; граючий – гравець; гальмуючий – гальмівний; дестабілізуючий – дестабілізаційний; доповнюючий – доповнювальний; життєстверджуючий – життєствердний; завідуючий – завідувач; захоплюючий – захопливий, звабливий, знадливий, привабливий; зв’язуючий – сполучний; знаючий – тямущий, тямовитий, тямкий, компетентний; командуючий – командувач; комплектуючий – комплектувальний; координуючий – координаційний; маніфестуючий – маніфестант; нападаючий – нападник; обтяжуючий – обтяжливий; пануючий – панівний; подорожуючий – подорожній, що (який, котрий) подорожує; початкуючий – початківець; утопаючий, потопаючий – утопальник, потопальник, потопельник (а також описова конст-рукція); хвилюючий – зворушливий, бентежний, животрепетний; шокуючий – шоковий. А замість словосполучення підростаюче покоління слід вживати молоде покоління, або памолодь.

Щодо дієприкметників слідуючий та поступаючий, то, як зазначає автор книжки “Культура слова” Олександр Пономарів, вони неможливі навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, від яких могли б бути утворені. Російське следующий перекладаємо: наступний (у часовому й просторовому значенні) – наступний рік, наступна зупинка; такий (перед переліком або поясненням) – на порядку денному стоять такі питання: (далі йде перелік їх), прем’єр-міністр заявив таке: (викладається зміст заяви). Українськими відповідниками російського поступать є чинити, робити (коли мовиться про якісь дії), поводитися (про ставлення до когось, чогось), надходити (про пропозицію, гроші, книжки), вступати (до навчального закладу, організації). Але не вступаючий, а вступник.

Про слова займатися, знаходитися вже було в попередніх “Уроках державної мови”. Про вислів “З легким паром” я також писав у них. Мабуть, таки найліпший замінник цієї фрази – народне українське “Доброго здоров’я, помившись”.

В одній з публікацій мовного розділу газети наголошувалося, що нині активізуються готові російські блоки, які багато хто з нас тільки наповнює українськими словами. Внаслідок підступно руйнується сам кістяк мови, втрачається її самобутність. Ось хоча б уживання прикметника кращий у значенні найкращий. Це стало якоюсь пошестю, епідемією. Але ж нормативно не кращі з кращих, а найкращі, щонайкращі, якнайкращі.

І останнє: чи є металобрухт синонімом слова брухт? Стосовно цього наш видатний мовознавець Борис Антоненко-Давидович писав: “То як правильно назвати ту металеву ломань, що зветься по-російському металолом? Вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків”.

Оскільки тема словників досить широка, про неї поговоримо іншим разом.

Успіхів Вам, пане Валерію, в оволодінні багатствами рідної мови.

***********************************