Не плутайте закінчень -а (-я) та -у (-ю)

Візьміть до уваги: закінчення -а (-я) в родовому відмінку однини мають переважно іменники, що позначають конкретні одиничні предмети, а також є назвами осіб, тварин: сторінка щоденника, книжка студента, інструмент тесляра, відповідь учня, напоїв коня.

Найменування явищ природи, установ, ігор, речовин, слова на позначення збірності, назви вчень, почуттів та інших абстрактних понять закінчуються в цьому відмінку на -у (-ю): подуви вітру, біля університету, змагання з тенісу, трохи цукру, гори піску, спалахи гніву, без болю, прихильник ідеалізму. Тому неправильно: спорудження нового універсама, організатори ансамбля, учасник хора, командир полка. Треба: універсаму, ансамблю, хору, полку.

Щоправда, окремі українські слова залежно від значення можуть мати різні закінчення: магазина (пристрій) і магазину (крамниця), програма депутата Мороза і нема морозу, деталь телефонного апарата й реорганізація державного апарату.

Активація – активізація

Збігаються в значенні “посилення діяльності”, але розрізняються сферою вживання і сполучуваністю. Тільки активація використовується в науковому стилі в розумінні “нейрофізіологічний, психічний і хімічний процеси посилення активності організму”. Активація ферментів. Змінна активація. Тільки активізація вживається в значенні “спонукання до дії, більший вияв чогось”; функціонує в діловому мовленні, в суспільно-політичних текстах. Активізація навчального процесу. Активізація патріотичних сил.

Залікувати – залічити

Часто, зокрема в усному мовленні, їх плутають. Нагадуємо значення лексем.

Залікувати – 1. Лікуючи, загоїти що-небудь. “У госпіталі їм залікують рани, а на поправку до нас, у домашні санаторії” (Василь Кучер). 2. Неправильно лікуючи, довести людину до смерті. “ – І взагалі, Тарасе, в цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу” (Юрій Збанацький).

Залічити – зарахувати, занести до складу чогось. “Прибулих студентів залічили до будзагонівців” (з газети). Отже, замінювати ці слова одне одним не слід.

Повінь – повідь

В українській мові існують обидва іменники. А ще є повіддя, паводок, водопілля тощо. Їхні значення синонімічні, проте не всі слова однаково поширені в різних місцевостях. Словники подають як основну форму повінь. Від цієї назви походить повеневий (повеневі бригади), від паводок – паводковий. Від повідь відносний прикметник не утворюється.

Навколишнє, а не оточуюче середовище

Середовище, що нас оточує, незрідка називають оточуюче. Але так казати і писати не можна. По-українському це довкілля, або довколишнє, навколишнє середовище. “Проблема охорони довкілля в Україні особливо гостро постала після чорнобильської трагедії” (з газети), “Зміни в кліматі призвели до помітних змін навколишнього природного середовища” (з журналу).

Словосполучення навколишнє оточення, яке іноді трапляється, також хибне. Отож маємо вживати навколишні (довколишні) люди, села, будинки, звуки, навколишня дійсність. У формі середнього роду, поєднуючись із займенником все, слово навколишнє виступає як іменник. “І ще пам’ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним”. (Олександр Довженко). Причому цей іменник стосується всього, крім людей. А для позначення їх застосовують інший іменник – оточення.

“Директор та його оточення були налаштовані агресивно проти реформаторів” (з газети).