Доречна заміна

Відомо, що для перекладу російських дієприкметників активного стану теперішнього часу на -ущ-, -ющ – в українській мові часто бракує аналогічних широковживаних відповідників. Двомовні словники в цьому разі пропонують використовувати поєднання дієслів зі сполучниками який, що. Проте послідовне механічне запровадження такого синтаксичного звороту, зазначає мовознавець Сергій Головащук, призводить до примітивізації мови, особливо коли його вжито без додатків, і до того ж коли він стоїть наприкінці речення.

Уникнути стилістичних огріхів можна було б: а) замінивши цей зворот прикметником: замість “відвернутися від справи, що завалюється” – “від безнадійної (пропащої) справи”; “лампа, що чадила” – “чадна лампа”; “стежити за предметами, що рухаються” – “за рухомими предметами”; “набридло тренування, що затягнулося” – “затяжне (таке довге) тренування”; “відчуття біди, що насувалася” – “неминучої біди”; б) замінивши дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: “прокотився гуркіт машини, що наближався” – “прокотився, наближаючись, гуркіт машини”; “нові гості, що приходили, розповідали” – “нові гості, приходячи, розповідали”; в) замінивши вказівним займенником: “невже те, що відбувається, якось стосується його?” – “невже все це якось стосується його?”; г) перебудувавши речення: “клуб, що згорів, досі не відбудували” – “після пожежі клуб досі не відбудували”; “батько скаржився на недугу, яка посилилася” – “батько скаржився, що недуга посилилася”; д) знявши таку синтетичну конструкцію, коли з ширшого контексту зрозуміло, про що йдеться: “кричав Іван услід братам, що віддалялися” – можна зняти віддалялися, бо є услід.

***********************************

Прийти з повинною чи повинитися?

Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою” (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір (“На щуку хтось бумагу в суд подав” – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Зручності чи вигоди?

Читачі запитують, як залежно від наголошення змінюється семантика слова вигода.

Іменник вигода з наголосом на першому складі означає користь, зиск, прибуток (залежно від контексту). Наприклад, “Господарство має велику економічну вигоду від вирощення бобових культур”. Це ж слово з наголосом на другому складі означає добру обладнаність житла, комфортність. У засобах масової інформації досить часто використовують зворот квартира з усіма зручностями. Але нормативний вислів української літературної мови звучить так: квартира з усіма вигодами. Причому вигоди ставлять у множині, з наголосом на другому складі.