Спрямовувати, а не направляти

Спрямовувати, окрім свого безпосереднього значення (“скеровувати рух автомашини, літака, човна тощо”), використовується переносно: надавати потрібного напрямку діяльності, вчинкам, розмові і т. ін.; зосереджувати зусилля, енергію, здібності на чомусь. “Розмова з роботи непомітно перескочила на спогади. А Микола слухав, інколи тільки запитаннями спрямовував та підганяв їх” (Юрій Збанацький).

Нерідко замість спрямовувати вживають направляти. Для такої заміни немає жодних підстав. Бо перше з дієслів – питоме українське, а друге – калька з російської. Те ж саме стосується похідних від них: не направлений, а спрямований. Рос. направлять ще перекладається скеровувати, напроваджувати на..., напучувати (доконаний вид напутити), (на працю) призначати, давати призначення, (лист) надсилати; направлять мысли (к кому) – повертатися думкою (до кого); направлять на путь истины – навертати на праведну дорогу (шлях).

***********************************

Висновок – заключення

Висновок – остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки.

Часто замість висновок мовці невиправдано вживають віддієслівний іменник заключення. Його, як і слова заключати, нема в українській літературній мові. Неправильно: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо. Договір, угоду не заключають, а укладають. І в багатьох інших випадках замість заключати, заключити слід ставити робити висновок, зробити висновок. “З досвіду минулого можна заключити (нормативно: зробити висновок), що до весни маємо готуватися ще взимку” (з газети).

Прикметник заключний, хоч він і потрапив до наших словників, є звичайнісінькою калькою з російського заключительный. Цю лексему потрібно замінювати такими українськими відповідниками, як завершальний, кінцевий, прикінцевий, підсумковий тощо. Наприклад, заключний концерт – завершальний концерт; заключне слово – кінцеве (прикінцеве) слово; заключні заняття – підсумкові заняття.

Злет – зліт

Злет, -у. На відміну від іменника зліт (зльоту), вживаного в багатьох значеннях (зліт літака, зліт творчої активності мас, зліт думки), використовується тільки переносно “розвиток чогось, рух уперед, поривання” і належить до поетичного стилю мови. “У законів є свої прикмети, Як в схід сонця подихи світань. Як в людини боротьба і злети На дорозі світлих сподівань” (Андрій Малишко).

Ні в кого – в нікого

Ні – 1. Заперечна, заперечно-підсилювальна частка. “ – Усте, ти нічого не чула?” – “Ні... – одкашлялась. – Ні, а що?” (Степан Васильченко). “На дорозі – ні пилинки” (Михайло Коцюбинський). 2. Підсилювально-єднальний сполучник. “Він не знає ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри” (з розмови).

Слід розрізняти не і ні в сполученнях: не один (багато) – ні один (жоден), не раз (часто) – ні разу (жодного разу).

Частка ні пишеться разом: а) із займенниками, якщо вона не відділена від дальшого займенника прийменником: ніхто, ніщо, нікого, нічого, ніякий, нічий; б) з прислівниками: нізащо, нінащо, ніяк, ніколи, ніде, нікуди, нізвідки, ніскільки, нітрохи. Пишеться окремо: а) у заперечних реченнях, коли ні вживається як сполучник чи підсилювальна частка. Я ні слова не скажу; не хоче ні їсти, ні пити; б) в деяких усталених зворотах: ні живий ні мертвий, ні риба ні м’ясо, ні се ні те, ні сяк ні так, ні вдень ні вночі, ні кола ні двора, ні пуху ні пера, ні слуху ні духу, ні сюди ні туди, ні пари з вуст, ні кроку назад; в) у займенниках, якщо за часткою ні йде прийменник: ні в кого, ні до кого, ні від кого, ні до чого, ні за що, ні з ким і т. ін. Ненормативними є вислови: в нікого, до нікого, до нічого.

***********************************