Житловий і жилий

Ці лексеми хоч і близькі звучанням, але відмінні значенням, тобто вони не синоніми, а пароніми. Як відомо, вміння розрізняти паронімічні слова і правильно вживати їх – неодмінний складник культури мови.

Житловий має такі значення: пов’язаний з житлом, який стосується житла, жител; пристосований, призначений для життя людей. Закономірним є вживання цього прикметника зі словами: будівництво, будинок, вагончик, відділ, корпус, масив, побут, проблема, фонд, забудова, комісія, кооператив, криза, норма, площа, спілка, питання, право, приміщення, управління, справи, умови тощо.

Жилий (уживають зрідка) – залюднений, обжитий. “Фельдфебель повертається до жилого кутка теплушки” (Юрій Яновський). До іменника будинок можна застосувати обидва прикметники, тільки словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок – призначений для життя, жилий будинок – той, у якому живуть люди; заселений. “Щоб потрапити до жилої частини будинку, треба було... ввійти спершу в простору, ще не розгороджену переділками нежилу” (Наум Тихий).

***********************************

“Керівні” дієслова

У нашій мові більшість дієслів керує іменниками в певному відмінку. Таке саме правило є й у російській, однак відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, згадуване уже в “Уроках...” дякувати вимагає після себе давального відмінка іменника чи займенника: дякую вчителеві, дякуємо тобі, а відповідне російське благодарить – знахідного: благодарю учителя, благодарим тебя. Зрадити поєднується з іменником або займенником у знахідному відмінку: зрадив її, зрадив своє слово, а изменить – у давальному: изменил ей, изменил своему слову.

Розгляньмо, як же керують українські дієслова іменниками в певних відмінках. Пошлемся на розвідку відомого мовознавця і письменника Бориса Антоненка-Давидовича, в якій він досліджував це. З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова вживати (“Горілки не вживав так, щоб через край” – Григорій Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися; глядіти доглядати; грати, гуляти – з прийменником у (в) (“Будемо грати в свого козиря” – Борис Грінченко), завдавати (“Не завдавай мені сорому...” – Іван Нечуй-Левицький), заживати (“Хліба-солі заживати” – народна пісня), запобігати, зазнавати, зазнати, пильнувати (“Бабуся пильнує малої” – Марко Вовчок), послухати, послухатися.

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному з прийменником на: сподіватися (“Панночки сподіваємось”. – Марко Вовчок; “Сподівався дід на бабин обід” – приповідка), чекати (“Скільки чекав цієї хвилини” – Юрій Смолич; “Я чекаю на тебе при каганці і співаю” – Василь Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: “У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота” (Михайло Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку вживають дієслова: боліти (“Чужий біль нікому не болить” – Матвій Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка (“Мене ж болить її відвічнеє страждання” – Іван Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку (“Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої” – Михайло Коцюбинський), вибачати, прощати, назване вище дякувати, віддячити.

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку використовують дієслова (крім уже згаданого зрадити) опанувати, радити, порадити (“Вона мене все радила і тепер порадить” – Тарас Шевченко). Нині при радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку.

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником за вживають дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути (“Ще й на весіллі в його дочки за дружку була” – Іван Нечуй-Левицький), стати, правити (“Скриня моя за стіл править” – Ганна Барвінок), мати, вважати (це дієслово зрідка може виступати без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку: “Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть” – Максим Рильський). Дієслова бути, стати, правити, мати з інакшим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: “А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?” (Тарас Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником на вживають дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) чути (чути на власні вуха), грати (“Та й найняла козаченька на скрипочку грати” – народна пісня), проте в сучасній літературній мові грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці, на бандурі, на роялі; а також дієслова заздрити, заздритися, змилосердитися, плакатися (“Не плачся на моє горе” – Марко Вовчок), розстаратися, слабувати.

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні “перетворюватися на щось, укриватися чимось” (“Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода” – Іван Багмут; “Нога в хлопця взялася синіми плямами” – Олесь Донченко), говорити, читати, перекладати, навчати, повчати якоюсь мовою (“Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою” – Борис Грінченко); іноді помилково кажуть: “Я вмію читати на англійській мові” замість “Я вмію читати англійською мовою” (або по-англійському); одружитися з кимось (іноді оженитися), а не на комусь (“Софія одружилася з Ізаровим” – Анатолій Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь (“Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець” – Ігор Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в уживають дієслова: знати, пізнати (“Знати пана по халявах” – прислів’я; “Пізнати ворону по пір’ю” – прислів’я), розумітися, знатися на чомусь (“Теля не знається на пирогах” – прислів’я; “На рибі теж розумітися треба” – Юрій Збанацький), кохатися в чомусь (“У химерному кохатися, видумки сплітати” – Борис Грінченко), вибачати на слові (“Вибачайте, люди добрі, на цім слові” – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на (“Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко” – Марко Вовчок), із прийменником у (в) (“Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах” – Михайло Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком (“Одначе чужинець і сам був певний правильності того, що говорить” – Олесь Досвітній.

***********************************