Якщо назва неофіційна

Чому в назвах Лівобережна Україна, Правобережна Україна прикметники маємо писати з великої літери? У неофіційних найменуваннях держав та їхніх частин, а також у назвах географічних одиниць, які закріпилися на практиці, всі слова, окрім берег, узбережжя, материк, континент, центр і таке ін., пишемо з великої літери: Правобережна Україна, Північна Італія, Європейський континент, Чорноземний центр.

Так – наприклад

Слово так часто виступає в ролі стверджувальної частки. Якщо безпосередньо після нього йде речення, яке розкриває його конкретний зміст, то так відокремлюємо комою. Напр.: “Так, так, те все було” (Леся Українка). Ця частка може бути на початку речення, котре є ілюстрацією до попередніх міркувань. У такому разі вживається в значенні “наприклад”, “а саме”, після неї теж ставимо кому.

Над містом Одеса чи Одесою?

Як правильно сказати: “Ми побували в селищі міського типу Голій Пристані” чи в “селищі міського типу Гола Пристань”?

Прикладки, виражені іменниками, які означають назви міст, узгоджуються з пояснюваною родовою назвою в усіх відмінках: у місті Вінниці, під містом Львовом, до міста Черкас, над містом Одесою. У географічній літературі, в офіційних документах і повідомленнях прикладки – найменування міст – незрідка залишаються у формі називного відмінка при родових назвах, приміром: Україна зі столицею Київ.

Те саме стосується найменувань озер, бухт, гір, залізничних станцій, планет (окрім випадків, коли власна географічна назва виражена прикметником), наприклад: до озера Байкал, на горі Казбек, біля станції Козятин, за станцією Фастів. Не узгоджуються найменування сіл, якщо форма роду або числа пояснюваної родової назви не збігається з формою роду або числа власної назви: до села Веселі Боковеньки, під селом Широкий Яр.

Назву селища міського типу можна прирівняти до назви міста, і тому є підстави узгоджувати її з родовою: у селищі міського типу Голій Пристані. Однак зі стилістичного погляду краще вжити це найменування в називному відмінку (в селищі Гола Пристань), щоб уникнути збігу іменників у місцевому відмінку. Отже, можливі обидва варіанти.

Правопис прислівників

Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників та прийменника по: по-новому, по-українському (по-українськи), по-козацькому (по-козацьки);

прислівники, утворені від числівників: по-перше, по-друге, по-третє тощо;

прислівники, утворені від синонімічних чи антонімічних пар: давним-давно, далеко-далеко, десь-інде, десь-інколи, повік-віків, зроду-віку, тишком-нишком, видимо-невидимо, рано-вранці, ледве-ледве, ледь-ледь, часто-густо, вряди-годи, сяк-так, гидко-бридко, ось-ось, більш-менш; прислівники, утворені за допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-: будь-коли, будь-що, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-що, хтозна-який.

Через два дефіси пишуться складні прислівники: будь-що-будь, віч-на-віч, пліч-о-пліч, всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч, як-не-як, але з діда-прадіда, з давніх-давен, без кінця-краю. Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, де-, сь-, ні-, ані-, що-, пишуться разом: абихто, абияк, деколи, десь, ніколи, анітрохи, щодня, щоразу, щосили. Слід запам’ятати написання прислівників поки що, тільки що, що день божий, хіба що, дарма що, як коли.

Окремо пишуться прислівникові сполучення: день у день, рік у рік, раз у раз, раз по раз, ніч крізь ніч, день при дні, час від часу, з боку на бік, з дня на день, сам на сам, кінець кінцем, один по одному, один одним, одним одна, сама самотою; у сто крат (і стократ), все одно, тим часом (тимчасом як).

***********************************

2001-2000