Перевірка – повірка

Перший з іменників означає “встановлення правильності чогось, відповідності чого-небудь чомусь”. Перевірка документів, перевірка звітності, перевірка годинників. Уживається також у розумінні “переклик осіб, аби виявити кількість присутніх”. “Їх вишикували на плацу і після вечірньої перевірки видали зброю” (з газети).

Лексема ж повірка, що її насаджували в наш ужиток за сумнозвісних часів штучного злиття мов, це звичайнісінька калька з російської (поверка), яку не варто вживати, оскільки є питоме українське слово перевірка з таким самим значенням.

Їх – їхній

Їх – родовий або знахідний відмінок множини від займенника вони. “З товаришами легко зійшовся, розважав їх різними витівками” (Олесь Гончар), “Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати” (Володимир Сосюра).

Іноді цьому слову надають невластивої функції присвійного займенника їхній. “У Лисогорах господарювали недбало: їх поле стояло в бур’янах” (з газети). Тут правильніше вжити їхнє поле... Використання їх замість них у сучасній літературній мові теж ненормативне. “Він обізвався до їх одним словом” (Іван Нечуй-Левицький). Сьогодні в такій фразі доречніше було б поставити до них.

Одноразово – одночасно

Ось що писав щодо вживання цих прислівників видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: “Чуємо інколи в радіопередачі таке дивне повідомлення: “Одноразово працює радіостанція “Маяк” на хвилі...” По-українському це означає, що... вона працює чомусь лише один раз, хоч усім відомо, що радіостанції взагалі, зокрема й “Маяк”, функціонують не раз і не два чи три, а постійно. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: “Вам можуть дати субсидію тільки одноразово. А далі не сподівайтесь постійної фінансової допомоги”.

Слово одночасно означає, що якась дія відбувається в один час з іншою: “Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану” (Леонід Смілянський).

Очевидно, наше радіомовлення хотіло сказати “одночасно працює радіостанція “Маяк”, але не зуміло це правильно висловити”.

Є – являється

Є – форма теперішнього часу дієслова бути. У ролі зв’язки в складному присудку часто неправомірно замінюється лексемою являтися. Наприклад: “Бенедьо Синиця являється головним героєм повісті Івана Франка “Борислав сміється”. Треба: “Бенедьо Синиця є головним героєм...” або “Бенедьо Синиця – головний герой...”

Дієслово являтися в сучасній літературній мові вживається тільки в значенні “ввижатися у сні, під час марення” і вимагає після себе давального відмінка (кому?). “Чого являєшся мені у сні?”

Вираз – вислів

Ці слова вважали за абсолютні синоніми, тому в класичній літературі бачимо іменник вираз у різних значеннях: “Почала... солодкими виразами любові промовляти” (Іван Нечуй-Левицький), “Вираз на лиці понуро-урочистий” (Панько Куліш).

За лексичними нормами сучасної літературної мови маємо такий розподіл значень: вираз – вияв настрою, почуттів на лиці (“Вираз обличчя... з скептичного став спантеличеним” (Іван Сенченко); вислів – фраза, мовний зворот (“Від таких висловів, як “оклик дум”, “сонний шум” і т. ін., просто в голові паморочиться” (Михайло Коцюбинський).