Скорочується чи зменшується площа сільськогосподарських угідь?

У пресі, в електронних ЗМІ часто послуговуються дієсловом скорочуватися, ставлячи його не завжди до місця. Скорочується кількість робітників на підприємствах, скорочуються обсяги виданих книг тощо. Але хіба може скорочуватися те, що не має довжини? І кількість робітників, і обсяги книг можуть лише збільшуватися (зростати) або зменшуватися. Так і маємо казати, писати.

* * *

Чи є в українській мові частки да і нє?

Рідко яка розмова обходиться в нас без стверджувальної частки так і заперечної ні. І вельми прикро, що вони в багатьох місцевостях України під нав’язливим русифікаторським впливом витісняються частками-покручами да і нє. Надто першою з них. Тільки й чуємо: да, да-да, да-да-да! А за літературною нормою саме слово так має вживатися під час відповіді, що підтверджує правильність думки, згоду слухача чи опонента з аргументами, фактами, готовність на якусь дію. Його можна замінити синонімічними авжеж, атож, еге, еге ж, справді, але тільки – не да. Бо, як висловився письменник Анатолій Бортняк, дуже псує нашу мову таке безперебійне дадакання.

* * *

Одружитися на комусь чи одружитися з кимось?

Ще на початку минулого сторіччя наш видатний історик Михайло Грушевський звертав увагу на те, яким шляхетним – демократичним, гуманним і логічним – є український вислів Іван одружується з Орисею. А згодом Іван Огієнко у “Стилістичному словнику” наголошував: “Оминайте знахідного часу (русизм), уживайте частіше родового часу! Пишіть і говоріть цього вечора (а не в цей вечір); не вживайте оженився на вдові, треба: оженився зо вдовою. Не кажіть віддалася, але: одружилася, вийшла заміж”.

* * *

Прикметники, утворені від імен і прізвищ

Як пишуться прикметники, що утворені від імен і прізвищ?

Через дефіс. Наприклад: Іван Франко – Івано-Франківська область, Лев Толстой – лев-толстовський стиль (тобто стиль Льва Толстого). Так само вальтер-скоттівський (від Вальтер Скотт), ромен-ролланівський (від Ромен Роллан).

* * *

Якими відмінками може керувати дієслово заперечувати?

Воно має два основних значення. Перше – “відкидати обов’язковість чогось; спростовувати якийсь факт”. У такому розумінні заперечувати потребує після себе додатка в знахідному відмінку; за наявності частки не – в родовому. Ніколи в літературній мові це слово не вживається з прийменником про. Порушенням норми є речення типу “Іваненко заперечував про своє знайомство з Колядою” (з газети).

Друге значення дієслова – “говорити проти, висловлювати незгоду”. Тоді лексема виступає з додатком у давальному відмінку: “Другокурсник Міхно мав звичку заперечувати викладачеві” (з газети).

Треба чітко розрізняти ці значення, бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Приміром: “...Не можна заперечувати проти того, що між обчислювальною машиною і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія”. У наведеному прикладі не слід було вживати прийменника проти, бо він надає дієслову значення “виступати проти”, тоді як зі змісту речення випливає інше – “не визнавати”. Адже йдеться про об’єктивну реальність, на яку ми не впливаємо, а тільки, усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можемо визнавати чи не визнавати їхню подібність.