Плямувати – таврувати

Ці дієслова не можна назвати синонімами.

Плямувати у прямому значенні – “бруднити, лишати плями” (“Його запилені черевики плямували білину її плаття” – Яків Баш); у переносному – “компрометувати себе” (“Шкода, щоб такий козарлюга, як Сагайдак, плямував себе зрадою” – Зінаїда Тулуб), “несправедливо винуватити, ганьбити когось, щось” (“Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі імення де-Мендозів” – Леся Українка). Не бажано використовувати лексему плямувати в розумінні “викривати”, як ось у фразі “Плямувати наклепників” (з газети).

Таврувати у прямому значенні – “ставити на когось або щось тавро” (“Одні робили позначки своїм вівцям, щоб їх восени можна було розрізнити серед інших на полонинах, другі таврували для того ж самого корів, телиць” – Володимир Гжицький); у переносному – “гостро критикувати, картати; суворо засуджувати чиїсь негідні дії, вчинки” (“Тут кожна руїна, здіймаючи вгору обгорілі уламки стін, таврувала війну” – Семен Журахович).

Отже, якщо треба передати значення “викривати, бичувати, ставити до ганебного стовпа”, краще вживати не плямувати, а таврувати. Таврувати наклепників.

Бюлетня чи бюлетеня?

Чимало іменників у нашій мові мають випадні голосні о та е. Тобто при відмінюванні ці звуки зникають: бубон – бубна (не бубона), горець – горця, дзвінок – дзвінка, кінець – кінця, молебень – молебня (не молебеня), шершень – шершня (не шершеня). Однак таке правило не поширюється на слова іншомовного походження, що позначають загальні й власні назви: брелок – брелока (не брелка), бюлетень – бюлетеня (не бюлетня).

Георгій – Юрій – Єгор

Читачі цікавляться: якщо у свідоцтві про народження людини записане ім’я Георгій, чи можна в документах її також називати тотожним Юрій?

Ім’я Георгій запозичене зі старогрецької, в якій буквально означало “землероб” – від слів ге (земля) та ергон (робота). Воно досить популярне у народів Європи і має багато варіантів: англійський – Джордж, французький – Жорж, польський – Єжи, чеський – Іржі. На східнослов’янському грунті поряд з формою Георгій виступають Юрій, Єгор. У сучасній мові Георгій і Юрій уживаються паралельно, але коли йдеться про документи, то, безперечно, треба, щоб скрізь виступало ім’я, котре записане у свідоцтві про народження.

Коли надіятися, а коли сподіватися?

Збігаються у значенні “очікувати на щось позитивне, радісне й бути впевненим у можливості його здійснення”. І в контексті, який зумовлює вживання лексеми саме в такому розумінні, можна поставити кожне з цих дієслів. Тому деякі мовці вважають їх синонімічними і використовують паралельно. Оскільки другі значення в них різні (надіятися – “покладатися на когось, щось”, сподіватися – “передбачати”, “підозрювати”, “чекати з побоюванням гіршого”), виникають стилістичні труднощі. По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: “Хворий не надіявся, що опиниться в інвалідному візку”, “Батьки не надіялися, що син завалить екзамени”. У обох прикладах замість надіятися слід поставити сподіватися. По-друге, не можна використовувати слово сподіватися в значенні “покладатися на когось, щось”. Приміром, у реченні “Автор сподівався на літредактора і не подбав про стилістичне оформлення статті” доречним було б дієслово надіятися, а не сподіватися.