Материзна і ріднизна

“Що є спільного в словах материзна і ріднизна?”

У посібниках з питань культури української мови наголошується: обидва іменники використовуються як синоніми, пов’язані з поняттям “рідна земля, Батьківщина, рідна мова, звичаї, національна культура”. Лексему материзна зафіксовано в 11-томному СУМі з одним тільки значенням “спадщина, що залишилася від матері”. Саме цей зміст розкривається в прикладах – ілюстраціях з нашої класичної літератури. “На такій батьківщині... з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обрали опікуном до сироти дядька Кузьму” (Любов Яновська).

Сучасне слововживання відходить від такого конкретного значення, підкреслюючи в іменникові зв’язок із корінням, родоводом, ширше – з духовною культурою народу. “У знаменитому “Треносі” (“Плачі”) 1610 року Мелетій Смотрицький рішуче стає на захист українського народу, його звичаїв і вірувань, гнівно таврує тих, хто відступився від материзни...” (з журналу). Очевидно, за моделлю лексеми материзна утворено й іменник ріднизна, якого не знайдемо в словниках. Але його семантичне наповнення і стилістичне забарвлення виокремлюються в ряду синонімічних висловів, допомагають виразніше передати відчуття рідної землі. “Не належала (Євпраксія) до невиразного племені втікачів з невизначеністю їхніх мандрів. Знала, куди втікати. Додому! До ріднизни!” (Павло Загребельний), “І в повісті естонця Траата “Танець навколо парового котла” людину теж не залишає відчуття зв’язку з ріднизною” (Василь Фащенко).

Отже, в слові материзна розвинулося нове значення, спільне з синонімічним ріднизна. Обидва іменники мають прозору форму, тобто легко пов’язуються з поняттям “рідна земля, вітчизна”.

* * *

П’янка чи пиятика?

Слово п’янка, писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: “Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п’янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин”. Українська класична література й фольклор не знали іменника п’янка, вони знали тільки прикметника п’янкий (із наголосом на останньому складі): “У повітрі стояв густий і п’янкий запах квітів” (Яків Баш), “А ця вишнівка така п’янка” (з живих уст). Російським пьянство, пьянка відповідають українські пиятика (“Згадую, як Степан Кишук оцьому Юхимові за неробство та пиятику гострим словом дорікав”. – Семен Журахович), гульня (“Без нього і гульня – не гульня”. – Тарас Шевченко), дудліж (“Та годі-бо вам! Другий день дудліж у хаті трива”. – З живих уст).

* * *

Чи синонімічні слова істотно і суттєво?

Коли робимо акцент на чомусь важливому, то кажемо: це істотно чи це суттєво. Прислівники-присудки походять від прикметників істотний, суттєвий. А що може бути істотним і суттєвим? Зміни, ознаки, особливості, зрушення, питання, вади, хиби, резерви, різниця, допомога тощо. Обидва прикметники входять до синонімічного ряду, який поповнюють ще слова сутній, посутній, вагомий, головний, основний, значний, кардинальний і т. ін. Немає сумнівів і щодо синонімічності прислівників істотно і суттєво. Сучасна мовна практика надає перевагу лексемі істотно, подекуди обмежуючи слово суттєво. Російський вислів существенным образом перекладаємо істотно.

***********************************

Урок 11

Відповідаємо на запитання читачів (XI)

Інструктивний та інструкційний

Чим розрізняються прикметники інструктивний та інструкційний?

Змістом, який вони передають.

Інструктивний – той, що інструктує або містить у собі керівні вказівки, настанови.

Інструктивний лист, інструктивна нарада.

Інструкційний – той, що належить до інструкції. Інструкційні положення.

* * *

Платити за рахунком

Чи правильний вислів платити за рахунком?

Це механічне перероблення російського платить по счету. По-українському правильно: оплатити рахунок або платити по рахунку. Прийменник по не чужий нашій мові: там, де треба, його слід уживати. Згадаймо, що ми відпочиваємо по черзі, відправляємо панахиду по жертвах, упізнаємо по очах, допомагаємо по змозі, читаємо по складах.

* * *

Одноособово чи особисто?

Якби попросити школярів назвати українське слово з шістьма о, хтозна чи вони дали б відповідь, зазначає Святослав Караванський. Адже лексема одноособово трапляється лише в словниках та в бюрократичному жаргоні. Це точна копія російського единолично – слова-напівпаразита, бо різниці між лично і единолично немає жодної. Тож сказане у статті 129 Конституції України “Судочинство провадиться суддею одноособово” краще було б сформулювати так: “Суддя проводить судочинство особисто”.

* * *