Оксана – від грецького Хеnіа

“Добрий день! Читаю “Хрещатик” і бачу, що в деяких ваших співробітниць таке ж саме ім’я, як і в мене, – Оксана. Мені воно дуже подобається, а звідки походить і що означає, не знаю. То, може, розповісте в “Уроках державної мови”. Буду вдячна.

Оксана Радченко, киянка”.

Як стверджують науковці, серед східних слов’ян воно поширилося ще за часів Київської Русі у формі Ксенія, запозиченій з грецької мови. Від чого саме походило візантійське ім’я Хеnіа, остаточно не з’ясовано. За однією версією – від слова хеnіа (“гостинність”), за іншою – від хеnіos (жіночий рід – хеnіа – “чужа, чужоземка”). Пристосовуючись до народного мовлення, це ім’я зазнало певних змін. Зокрема, в українців прижилася форма Оксана (зрідка Оксеня), в росіян – Аксинья, в білорусів – Аксана.

В Україні, переважно в її західних областях та на Поділлі, побутує також первісне ім’я Ксенія (Ксеня). Пригадаймо з популярної пісні такі рядки:

Гуцулко Ксеню,

Я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світі

Розкажу про любов.

Воно трапляється і в творах багатьох українських письменників. “Сіда хлопець у свій човник Та бере весельце, Стиснув ручку, махнув веслом, “Прощай, Ксеню, серце!” (Леся Українка), “Ксеня кинулась до ліжка” (Михайло Стельмах).

На Наддніпрянщині ж нормативним стало ім’я Оксана. Згадаймо оперу Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, поезію Тараса Шевченка, Максима Рильського, прозу Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Олеся Гончара: скільки там наших чарівних Оксан, але часто, як і в житті, з нещасливою долею!

З часом ім’я Оксана поширилося й з-поміж росіян.

А офіційне ім’я Ксенія в класичній художній літературі засвідчено лише стосовно окремих соціальних груп – черниць, представниць панівного класу тощо. Ось і в Шевченка: “Вона (княжна) була ще молодою і прехорошая собою. На сонці дуже запеклась Та й занедужала. Лежала недовго щось. Седмиці з три, І все до крихти розказала Мені і Ксенії сестрі”.

Ім’я Оксана (Ксенія) набуває і пестливих форм: Оксанка, Оксанонька, Оксаночка, Оксануся, Оксенка, Оксенька, Оксеночка, Ксенька, Ксененька, Ксенечка, Ксанка, Ксаночка, Ксюта, Ксюточка, Оксютонька, Оксюточка та ін.

***********************************

Коли слово ”самий” не бажане

“Напишіть, будь ласка, в мовному розділі газети про ступені порівняння якісних прикметників та похідних від них прислівників. Які бувають помилки при їхньому утворенні та використанні?

Павло Гаража з Київської області”.

Ступені порівняння мають дві форми: синтетичну (просту, однослівну) й аналітичну, або описову (складену з двох слів). Синтетична форма вищого ступеня утворюється додаванням до кореня чи основи якісного прикметника суфіксів -іш, -ш, -ч (гострий – гостріший, глибокий – глибший, дорогий – дорожчий), аналітична – додаванням слів більш чи менш. Але нерідко вищий ступінь порівняння утворюють неправильно: більш чи менш сполучають з прикметником у формі не звичайного, а вищого ступеня. Тому можна й почути замість більш досконалий, більш глибокий, менш завзятий ненормативні більш досконаліший, більш глибший, менш завзятіший і под.

Цікаво, що від прикметника товстий утворюються дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Яку ж з них коли вживати? Перше слово, так би мовити, універсальне, його використовують у всіх значеннях, друге – тільки в розумінні “повніший”. Наприклад, про якогось чоловіка можна сказати, що він товщий або товстіший за когось іншого.

Очевидно, до плутанини цих способів утворення форм вищого ступеня порівняння спричиняється те, що в українській мові є низка слів (багато, небагато, значно, не набагато, трохи, далеко, ще), які виступають поряд з простою формою вищого ступеня порівняння. Вони не становлять окремої граматичної форми ступеня порівняння, а тільки уточнюють значення, посилюючи його більшою чи меншою мірою: набагато хоробріший, не набагато дешевший, трохи дорожчий і т. ін. Однак слова більш і менш до цієї групи не входять.

Синтетична форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до форми вищого ступеня префікса най- (найбільший, найдорожчий, найкращий, найближче, найважче) або (якщо є потреба посилити значення) префіксів якнай-, щонай- чи прислівника якомога (якнайкращий, щонайдорожчий, якомога швидше). Аналітична форма твориться додаванням слів найбільш чи найменш до нульової форми якісного прикметника. Хоча в нашій мові набагато ширше використовуються саме синтетичні (однослівні) форми найвищого ступеня порівняння, останнім часом невиправдано стали надавати перевагу аналітичній: найбільш зручний, найбільш глибоко, найменш зрозумілий, найменш переконливо. І саме тому, що її копіюють з російської, якій проста форма мало притаманна.

В усному мовленні нерідко поєднують форму найвищого ступеня прикметника зі словом с`амий (с`амий найхоробріший, с`амий найбільший, с`амий найвредніший), що є стилістично небажаним. У теле- і радіопередачах, та й навіть у художній літературі, інколи вживається словосполучення, яке виражає найвищий ступінь ознаки і складається зі слова с`амий плюс якісний прикметник у звичайній формі (с`амий вродливий, с`амий серйозний, с`амий дешевий, с`амий великий). Це в сучасній літературній мові теж суперечить нормі.

***********************************