Дівчина недоторкана, а кордони недоторканні

Хлопець надовго виїжджав з міста. І от він повернувся, зайшов до себе в гуртожиток. Друзі радо зустрічали його, тиснули руку, обнімали і... кепкували. Так розповідав журналіст у радіопередачі. Щось не віриться, щоб приятелі при цьому глузували й насміхалися, адже саме таке значення має дієслово кепкувати. Скоріш, вони жартували, а кореспондент, який негаразд знав мову, і зморозив казна-що.

А хіба знають її достатньо ті, хто не може втямити, коли треба ставити у фразі освітлений, а коли освічений? Оце потрапило на очі речення: “Вулиця була освічена місяцем”. Абсурд та й годі. Отож варто нагадати: освітлений – якого видно, бо на нього падає світло. Освітлений майдан, освітлені вікна. А освічений – який має освіту. Освічений робітник, освічене суспільство.

Декому здається, що близькі за звучанням прикметники неминучий та неминущий схожі також семантично і взаємозамінні. Насправді ні. Перший з них виражає те, що неодмінно має настати, чого не обминеш. Нове підвищення цін неминуче. А другий вказує на певну постійність. Неминуща слава. Письменники та публіцисти ще полюбляють лексему непроминущий, але вона поки що не прижилася в нашому мовленні.

Лексично багата українська мова чітко розрізняє відтінки значень, маючи на кожен з них окреме слово. Наприклад, змішаний (неоднорідний – тимчасова ознака): “запах м’яти, змішаний із пахощами літнього вечора” і мішаний (постійна ознака, якість): мішаний хор (тобто хор, у якому співають і чоловіки, й жінки), мішаний ліс (де ростуть і листяні, і шпилькові дерева), мішана виборча система (що поєднує елементи мажоритарної та пропорційної систем). Оскільки в російській мові все це зветься одним словом смешанный, то й у нас уникають прикметника мішаний і користуються тільки лексемою змішаний.

Саме в семантичних відтінках різниця між спорідненими іменниками напрям і напрямок.

Напрямок уживається переважно тоді, коли йдеться про порівняно менші віддалі: “Вони рушили через територію будівництва в напрямку до моря” (Олесь Гончар). На позначення більшої відстані, а також шляху діяльності, розвитку кого-, чого-небудь та спрямованості якоїсь дії, явища, думок, інтересів послуговуються лексемою напрям. “Шлюпка рвонула з місця і рівно пішла в напрямі північної сторони” (Василь Кучер); “Основним напрямом розвитку гірничорудної промисловості є широке застосування відкритих гірничих робіт” (з газ.).

Шкіра і шкура. У сучасній мові надають кожному з цих слів певного значення: шкіра – зовнішнє покриття тіла, а шкура – покриття з шерстю або вовною. Шкіра і похідні від неї (шкірка, шкірний) уживаються в науковій термінології – медичній, ботанічній тощо, шкура – в народному мовленні, а також в усталених фразеологічних зворотах “залити сала за шкуру”, “бути в овечій шкурі”, “вбиратися в шкуру”, “вилазити (лізти, пнутися) зі шкури” і под.

Усім більш-менш обізнаним з українською мовою відомі пари слів, що складаються з дієприкметника (з одним н) та прикметника (з двома нн): нездійснений – нездійсненний, недоторканий – недоторканний, непізнаний – непізнанний, непояснений – непоясненний, незнищений – незнищенний та ін. У цих парах перші компоненти позначають дію, яка поки що не відбулася, але може відбутися, другі вказують на неможливість такої дії за жодних умов.

Отже, нормальною українською мовою має бути недоторканність народного депутата (про що стільки говорилося-балакалося на Верховній Раді), недоторканні кордони тощо. А в усіх важливих документах чомусь фігурують недоторканість, недоторканий, хоч недоторканими, тобто незайманими, цнотливими, можуть бути дика природа, дівчина, цвіт. І в Акті проголошення незалежності нашої держави треба було написати: “Територія України є неподільною і недоторканною”, а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності й, по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

***********************************