Становище безвихідне чи безпорадне?

Незрідка чуємо й читаємо: “Потрапив у безвихідне становище”, “Нема виходу з мого становища”, “Як вийти зі скрутного становища?”

Жодного з таких висловів не знайдете ні в українській літературній класиці, ні у фольклорі. Натомість потрапляємо на фрази: “Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову” (Тарас Шевченко), “Хлопець був безпорадний” (Кость Гордієнко), “Рідний брат так не зарадив би в тій скруті, як Іван” (з народних уст).

Із цього випливає, що наведені на початку приклади слід подати в такому вигляді: “Потрапив у безпорадне становище (стан)”, “Нема ради в моєму становищі”, “Як дати собі раду в скрутному становищі?” або “Як зарадити собі в скруті?” Отже, завжди маємо шукати відповідні зразки у нашій мові, не вдаючись до сумнівних кальок.

Дружний – дружній

Щоб не плутати цих прикметників у вживанні, треба чітко знати, яку думку кожен із них виражає.

Дружний – пов’язаний взаємною прихильністю, згодою, довірою, відданістю; одностайний. Протилежне – розрізнений, роз’єднаний. Уживається зі словами: загін, колектив, народ, рід, сім’я, сміх, спів, весна, праця, робота, звучання, сходи озимини і т. ін. Похідне – дружно.

Дружній – приязний, приятельський, доброзичливий, дружелюбний. Протилежне – ворожий. Уживається зі словами: контакт, зв’язки, взаємини, стосунки, армія, країна, рука, усмішка, візит, жарт, погляд, тон, шарж, допомога, зустріч, критика, обстановка, порада, розмова, вітання, листування, почуття, слово, переговори тощо. Похідне – дружньо.

Опівдні, а не ополудні

“Ополудні стомлені хлопці витягли з рюкзаків харчі й сіли перекусити”, – повідомляє газета. Замість ополудні (час, коли сонце стоїть у зеніті) тут доречне питоме українське слово опівдні. “Опівдні піски так розпеклися, що обпікали босі ноги до пухирів” (Зінаїда Тулуб). Антонімом до опівдні є лексема опівночі. “Ніч зірки посвітила. Тихо так опівночі” (Павло Тичина). До рідковживаних в українській мові ополудні та ополуночі вдаються часом у своїх віршах поети.

Коли напрям, а коли напрямок

Словники фіксують ці іменники як семантично тотожні. Одначе останнім часом помітною стала тенденція стилістичного розрізнення їх. Передусім у переносному значенні, коли йдеться про важливі суспільно-політичні заходи, шляхи розвитку, літературно-мистецький рух, течію, вживають слово напрям, а не напрямок. У розумінні “ділянка фронту” переважно застосовують теж напрям. На Київському напрямі.

Напрям здебільшого використовують і тоді, коли лінія руху визначається в загальних рисах (північ, захід, південь, схід) або кінцевий пункт розміщений на великій відстані. “Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ” (Юрій Яновський), “... Рухаються степом звідусіль сиві, як хмари, череди круторогих у напрямі на Перекоп” (Олесь Гончар). У такому разі лексема напрям дуже часто вживається з прийменником на, що стоїть перед словом, яким визначається кінцева мета руху.

Якщо ж мовиться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, здебільшого послуговуються іменником напрямок. “Вибухи спалахували по горбу, в тому напрямку, куди йшли бійці” (Григорій Тютюнник). Як бачимо, напрям і напрямок близькі значенням, проте не в усіх контекстах взаємозамінні.

***********************************