Прийменники для, задля, на, про, під, до, по, за, з

“Коли доречні в тексті прийменники для, задля, на, про, під, до, по, за, з?”

“У кутку кімнати стояла шафа для одежі”; “Ось тобі портфель для книжок”, – часом чуємо і навіть читаємо в художній літературі. Чи правильно це? Борис Антоненко-Давидович наголошував: ні, неправильно. Треба: “шафа на одежу”, “портфель на книжки”. Чому? Бо прийменник для слушний там, де мовиться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: “Цю шафу батько купив для мене” (з живих уст), “Для загального добра” (Михайло Коцюбинський). Якщо якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді маємо шукати інших прийменників: “Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко”, “ящик на вугілля”, “одяг на свято”. Так само слід уживати: “поштова скринька на листи й газети”, “кошик на старі папери”. А ще кажуть у народі: “мішок під картоплю”, “одежа про свято й про будень”, “книжки до читання”.

Прийменник на ставлять і тоді, коли мовиться про недуги – захворіти на що, а не чим: “Занедужав на кір”, “Він заслаб на пропасницю” (словник за редакцією Агатангела Кримського).

Прийменники для і задля часто виступають як синоніми. “Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди” (Василь Симоненко); “На соснах тих – бляшанки з-під консервів Приладнані уміло. В них лежать Горіхи завжди: то задля гостей Із лісу” (Максим Рильський). Інколи слово задля ще й пояснює причини якоїсь дії, якихось вчинків, стаючи синонімом лексем тому що, через те що, оскільки. “Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я відписав тобі... хату та грунт” (Іван Нечуй-Левицький). Прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, твій, твоя, твоє, наш, наша, наше українська класична література і фольклор використовували не так часто, як тепер, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому. Наприклад: “По-моєму, це чудово”. Виходячи з національних мовних традицій, наведену фразу доцільно було б сказати так: “На мою думку (на мій погляд чи як на мене), це чудово”. Однак не треба думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Навпаки, ним часто користуємося, передаючи просторові, об’єктні, об’єктно-обставинні, часові відношення, відношення мети, причини, кількості, міри, ступеня тощо. “А над самою водою Верба похилилась, Аж по воді розіслала Зеленії віти” (Тарас Шевченко); “Пливуть година по годині в тиші нічній” (Володимир Сосюра); “Роман, по молодості, й не догадався збагнути материної тривоги” (Михайло Стельмах). Але неправильно кажуть: “Я мешкаю по вулиці Жилянській”. Треба: “на вулиці Жилянській”. У фразі “Він по походженню українець” прийменник по не на своєму місці. Не ліпше буде, коли замість нього поставимо за, як це часто роблять: “Він за походженням українець”, бо тут потрібний прийменник з: “Він з походження (або родом) українець”. Узагалі словом за нерідко надуживають. Якщо цей прийменник доречний у зворотах “Одягнений за останньою модою”, “Експерименти проведено за всіма вимогами науки”, то цього не скажеш, наприклад, про такі фрази: “На суботник усі вийшли за наказом директора”, “За бажанням публіки артист проспівав пісню ще раз”. Тут годиться вжити “з наказу директора”, “на бажання публіки”. Вислів “Одержати гроші за рахунком (чи за ордером)” також хибний, слід: “Одержати гроші на рахунок (чи на ордер)”.

* * *