Закріплювати (закріпляти) – закріпити

Недоконаний і доконаний види одного і того ж дієслова. Академічний “Словник української мови” (СУМ) це слово фіксує в багатьох значеннях. Ось лише деякі:

а) використовуючи яке-небудь кріплення, робити щось стійким, нерухомим. “Вже ніхто не поглядав на небо, не цікавився хмарами – треба було закріплювати дерев’яні щити” (Антон Хижняк);

б) зміцнювати, утверджувати щось надовго, на постійно. “Закріпляймо ж ми свободу! Бережімо Батьківщину!” (Павло Тичина);

в) надавати комусь право розпоряджатися, володіти ким-, чим-небудь, утримувати його за собою. “Закріпити за собою все взяте” (Василь Еллан-Блакитний). Є й медичний термін закріплювати (закріпити) шлунок, тобто за допомогою лікувальних засобів припиняти розлад цього органа.

Віддієслівні іменники закріплювання, закріплення відповідно передають дію за значенням закріплювати, закріплюватися, закріпити, закріпитися.

Тож для кожного значення – своя сфера вираження. І тому слід завжди вживати такі слова залежно від конкретного контексту. Як це, наприклад, бачимо в реченнях: “Депутати Київради наголосили: якщо ви закріплені за якоюсь поліклінікою, то хоча й зміняться межі району, ваше закріплення залишиться” (з газети), “Сусідка порадила заварити в горщику деревію і по кілька крапель лити в молоко для закріплення шлунка” (з журналу).

***********************************

Половина, третина, чверть

Половина. Часто виступає в сполученні зі словами перша, друга. Перша, друга половина дня (тижня, місяця, року), матчу, зустрічі тощо. Нелогічно говорити про більшу чи меншу половину. Адже половина – це одна з двох рівних частин цілого. Нормативні вислови більша частина або більше половини. Зміст помилкових фраз типу “На зборах є більша половина мешканців будинку”, “Трактор виорав більшу половину поля” можна змінити. Наприклад, так: “На зборах є більше ніж (як) половина мешканців”, “Трактор виорав більше ніж (як) половину поля”. Невдалий також зворот остання половина. Треба: друга половина.

Кількісний іменник раз, поєднуючись з числівником та іменником половина, набуває форми рази (два з половиною рази). Якщо цей самий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму родового відмінка – три й п’ять десятих раза.

Третина. Одна з трьох рівних частин чогось. “Зараз біля дверей направо стояла велика піч із припічком, що займала собою майже третину хати” (Лесь Мартович).

Чверть. Одна з чотирьох частин. “Від самого свого початку “Дзвінок” на три чверті складався з українських творів” (Леся Українка), “Сметани чверть гладущика баба збирає, а кисляк такий, що хоч ножем ріж” (Михайло Стельмах).

Якщо дробове співвідношення 1/3 або 1/4 передається словами третина, чверть, то перед ними не слід ставити числівник одна (неправильно: одна третина, одна чверть). Стилістична традиція щодо використання лексеми третина без числівника одна підтримується ще й морфологічним складом слова. Адже до нього входить суфікс -ин, що надає значення одиничності, й тому відпадає потреба у вживанні одна. Мабуть, за аналогією до третини і слово чверть узвичаєно застосовувати без числівника одна.

Дах – стеля

Навряд чи хто сплутає ці різні реалії: стеля ж бо в хаті, приміщенні, вона висока або низька, гладенька чи не дуже, а дах, звичайно, – зовні. Це покрівля, верхня частина будівлі. Він буває залізний, з черепиці, з шиферу тощо. То – коли йдеться про пряме значення обох іменників. Але відомі ще й фразеологізми, переносно вживані слова. Скажімо, замість інформативної сухої фрази “Він має житло” чуємо емоційне “Він має дах над головою”. Або зміст думки “Жити в одному приміщенні, в одній хаті” передається також сталим зворотом “Жити під одним дахом”. Тобто дах, за довідником “Культура української мови”, замінює в багатьох емоційно-експресивних висловах поняття домівки, житла, взагалі будівлі, наприклад: “З-під цього даху понеслася дзвінка пісня”.

Проте в газетах натрапляємо й на таке: “Під стелю саме цього будинку зібрано факти про минуле й сьогодення міста”. Мовна традиція суперечить такому слововживанню. Бо ж іменник стеля має своє коло усталених висловів, свою характерну сполучуваність з прикметниками, дієсловами. Згадаймо у Тараса Шевченка: “(Найкращий парубок Микита)... Плечима стелю підпирає”. Або в Євгена Гуцала: “Донат Озерний – голова мало не до стелі, тонкий, худий, плескате підборіддя, вузькі плечі – сів коло нас і поклав перед собою неймовірно довгі руки”.

Для того, хто відчуває тонкощі українського вислову, глибше розкривається також словосполучення дивитися в стелю. Приміром: “Данько примовк, задумливо дивлячись кудись у стелю” (Олесь Гончар). Звичайно, йдеться не тільки про пряме називання ситуації, а й про передавання душевного стану людини, її зосередженість чи й байдужість. На жаль, усі ці відтінки не завжди передає словник. Тому в згаданій вище фразі з газетної інформації усталеним є інший варіант: “Під дахом саме цього будинку” (або “Саме під цим дахом”) зібрано факти про минуле й сьогодення міста”.

***********************************