Був коваль чи був ковалем?

У якому відмінку – називному чи орудному – маємо ставити іменник і прикметник, якщо вони виступають у складеному присудку поряд з дієсловами бути, звати тощо? Як краще сказати по-українському: “Дмитро Луценко був поет-пісняр” чи “Дмитро Луценко був поетом-піснярем”; “Невістка була гарна господиня” чи “Невістка була гарною господинею”?

Це – ніби паралельні форми, писав відомий мовознавець Борис Антоненко-Давидович, однак у сучасному мовленні помітна схильність до вживання тільки однієї з них – орудного відмінка: “Петро був першим учнем у класі”; “Вона була досвідченою лаборанткою”; “Усе життя вони були наївними, як діти”.

А котрому з цих відмінків надавали переваги українська класика та фольклор? “Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко” (Марко Вовчок); “Мене звуть Андрій Корчака” (Іван Нечуй-Левицький), “Будь мені лицар та вірнесенький” (з народної пісні). Як бачимо, в усіх трьох реченнях іменники в називному відмінку. Але дуже часто натрапляємо на фрази з орудним відмінком: “То був волом, а то хочеш зостатися конем” (Матвій Номис).

Виходить, ніби це однаково, який поставити відмінок іменника в складеному присудку – називний чи орудний? Ні, не однаково. Якщо проаналізувати наведені вище приклади, неважко помітити, що називний відмінок застосовують тоді, коли іменник і прикметник мають незмінну властивість – сироти, ім’я й прізвище – Андрій Корчака, лицар вірнесенький, тобто людина, що відзначається відданістю комусь на все життя, довіку. Зате там, де йдеться про несталу або тимчасову ознаку в іменнику й прикметнику, надають перевагу орудному відмінку: був волом.

Великий знавець слов’янських мов, український учений Олександр Потебня вважав, що фраза, яку прочитав у галицькому виданні: “Історія є вчителькою життя”, – належить до полонізмів і її треба було виправити на вимоги нашої мови: “Історія є вчителька життя”.

На основі цього в наведених на початку фразах правильно буде сказати: “Петро був перший учень у класі”; “Вона була досвідчена лаборантка”; “Усе життя вони були наївні, як діти”. Адже іменники й пов’язані з ними прикметники тут означають постійну властивість. Проте можна сказати й так: “Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім”; “Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу”; “Вони були наївними, як діти, поки їх не спіткало лихо”. Тепер іменники та прикметники передають уже не постійну, а тимчасову ознаку, тому й ужито орудний відмінок.

***********************************

Випадок і раз

Російські звороти в случае необходимости, ни в коем случае інколи неправильно перекладають у випадку необхідності, ні в якому випадку; треба: в разі потреби, якщо буде потреба, ні в якому разі, в жодному разі. Вислів в большинстве случаев варто передавати словами здебільшого, переважно; при случае – сполукою при нагоді; по случаю болезни – через хворобу або (залежно від контексту) у зв’язку з хворобою.

Іменник випадок означає “конкретна подія в минулому, теперішньому чи майбутньому”, тимчасом як вислів у кожному (будь-якому) разі каже не стільки про подію, скільки про можливість якихось подій; слово нагода вбирає в себе поняття обставин, що спричиняють певну подію.

Щоб виразніше побачити різницю між словами випадок і раз, подамо два приклади: “У цьому надзвичайному випадку я вчинив би інакше” (бо тут мовиться про конкретну подію), але – “У такому разі я вчиню інакше” (бо конкретності події, як то було в попередньому реченні, вже не відчувається).

Зрідка трапляється, що ці лексеми виступають у фразі як синоніми, наприклад, “на випадок смерті” та “в разі смерті”.

З цього випливає, що не годиться безоглядно вдаватися до іменника випадок, але водночас слід обачно послуговуватися словом раз, яке вживається також у кількісному значенні (“Раз мати породила, раз і помирати” – прислів’я) та в значенні прислівника (“Раз якось Остапові не спалося” – Михайло Коцюбинський) і сполучника (“А раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів” – Петро Панч).

Там, де йдеться про два аспекти чи предмети, є один і другий, а не один та інший. У конструкціях типу з одного боку і з іншого замість іншого слід ставити другого. В будь-якої річки два береги – один і другий, а не інший. Хоча може бути займенник інший (надаючи фразі характеру віддаленості) в такому контексті: “Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько” (з живих уст).

Дієслово дозволяти вживається тільки в прямому значенні. Батько дозволив, керівник дозволив. У переносному ж – давати змогу (можливість). “Це дає змогу (а не дозволяє) збільшити виробництво продукції”.

До речі, українській мові не властивий вислів якісна продукція (товар) тощо. Треба: високоякісна, доброякісна. Так само не можна казати і писати неякісний (неякісна), треба: недоброякісний (недоброякісна), низькоякісний (низькоякісна). Немає ні світових стандартів якості, ані європейських. Просто є світові та європейські аналоги.

Не банка консервів, а бляшанка консервів. Не відволікатися, а відвертати увагу. Не добросовісно, а сумлінно. Російське находиться передається українськими дієсловами бути, перебувати, а не знаходитися.

***********************************