Як треба відмінювати слово чернець?

А отак: родовий – ченця, орудний – ченцем (і далі). У множині також ченці, а не чернеці, як дехто каже й пише. Звернімося до класиків: “Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний трошки” (Панько Куліш), “По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного ченця: звідки він, чи справді з Тебаїди?” (Іван Франко).

* * *

Синоніми числівників

“Чи можуть виступати синонімами числівників іменники з числовим значенням?”

Безперечно. Наприклад: десять, десятеро – десяток; дванадцять, дванадцятеро – дюжина; сто – сотня; одна друга – половина, одна тертя – третина, одна четверта – чверть. Іменники десяток, дюжина, сотня властиві розмовно-побутовому мовленню.

* * *

Родовий відмінок множини від іменника поверхня

“Яке закінчення має родовий відмінок множини від іменника поверхня?”

Нульове: поверхонь. Правило вчить: якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). Букву о ставимо тоді, коли в іменнику після приголосної основи є суфікс -к-: дичка – дичок, дочка – дочок, дошка – дощок, книжка – книжок, кличка – кличок, пляшка – пляшок, а також у словах кухня – кухонь, сосна – сосон (і сосен), сукня – суконь, поверхня – поверхонь, ігри – ігор. В інших іменниках з’являється е (є): бойня – боєнь, війна – воєн (і войн), лазня – лазень, мітли – мітел, стайня – стаєнь, шабля – шабель.

Як правило, не мають вставних о, е (є) іменники іншомовного походження: арфа – арф, пальма – пальм, шайба – шайб, лейба – лейб, догма – догм, форма – форм, норма – норм.

Якщо ж іншомовний іменник закінчується на -к (а), то перед ним годиться ставити о: арка – арок, марка – марок, фісташка – фісташок.

* * *

Давноминулий час дієслова

“Що являє собою давноминулий час дієслова?”

В українській мові є два минулих часи – минулий і давноминулий. Перший із них, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись (я закінчив цю школу). Другий, який утворюється з форм минулого часу відмінюваного дієслова та допоміжного бути, вказує на те, що одна дія передувала іншій. “Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу” (Андрій Головко), “Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном” (Іван Сенченко).

Цією складеною формою давноминулого, або передминулого, часу користуються й тоді, коли треба показати раніше перервану дію: “Лукаш... знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези” (Леся Українка).

На минулий час указують також частки було, бувало: “А ще, було, як намалює що-небудь та підпише... що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю” (Леся Українка); “За медом, бувало, приїздили купці з Харкова, з Білгорода” (Олекса Стороженко). Такі частки надають відповідним текстам відтінку розмовності.

Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: “Було б тобі, моя мати, цих брів не давати, та було б тобі, моя мати, щастя й долю дати” (народна пісня), “Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я – нелюба” (народна пісня).

* * *