Іван мав уяву, та не мав уявлення

На протязі й протягом. Що таке протяг, мабуть, знають усі: різкий струмінь повітря, що продуває. І сидіти на протязі біля дверей не рекомендується, можна застудитися. Слово протягом уживається в конструкціях на позначення часу тривання, існування чогось (“Протягом п’яти років автор писав свій роман”). Ненормативними є: на протязі п’ятирічки (замість протягом), на протязі години. Якщо ж ідеться про відстань, то вживається вислів на протязі (“Пройшов рясний дощ, і машина буксувала на протязі кількох кілометрів”).

Уява й уявлення. Уявляти собі що-небудь може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою, а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось. Сказати, наприклад, “Іван не мав ніякої уяви про космічні катастрофи” не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про це. Тож треба розрізняти значення цих слів і не підмінювати їх одне одним. Обидва слова-поняття стосуються сфери нашого мислення, ширше – внутрішнього світу людини. Проте кожен з іменників має характерну тільки для нього сполучуваність.

Уява – здатність образно створювати або відновлювати в думках щось бачене, чуте. Як синонім до слова фантазія найчастіше виступає у зворотах: уява малює, в уяві постає (оживає), уява працює, робота уяви, викликати в уяві, спливати в уяві. Уживається також зі словами: багата, буйна, дитяча, збуджена, мимовільна, поетична, творча, художня, убога, хвора, людини, письменника, митця; плід уяви, сила уяви тощо.

Уявлення – розуміння чого-небудь, знання, яке грунтується на основі попереднього досвіду; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Вживається зі словами: загальне, зорове, наше, неточне, повне, помилкове, правильне, релігійне, чітке, про мистецтво, про розвиток суспільства; давати уявлення, зберігати уявлення, складати уявлення, спростовувати уявлення і т. ін.

Ось перед нами речення: “Книжка дає уяву про життя і творчість літераторів України” (з газети), “Зелений Оленець справді не мав уяви про Сіроманців і Пломистих Блискавок” (з казки). В обох випадках ідеться про знання, пізнання, тому тут варто було скористатися сполученнями дає уявлення та не мав уявлення.

Правильним є слововживання в таких, наприклад, контекстах: “Їхні уявлення про мову викривлені” (з газети), “Я хочу показати, яка то нелегка справа дати іншомовним читачам, читачам інших країн, уявлення про художній твір, написаний на певному місцевому матеріалі” (Максим Рильський).

Уявний – який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві: уявне задоволення. “Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду” (Семен Скляренко).

Навчальний і учбовий. В офіційно-діловому мовленні, а також у засобах масової інформації широко користуються словом учбовий. Хоча його існування в українській мові викликає багато сумнівів, адже в ній немає лексеми учба, від якої воно могло б бути утворене. Учбовий – спотворене запозичення з російської мови. Замість нього слід вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна практика тощо.

Зумовлювати й обумовлювати. Слова, схожі звучанням, але не значенням. Зумовлювати – це спричиняти, викликати щось: “Гарна оплата зумовила і якісну роботу”. А обумовлювати – встановлювати (в угодах, договорах тощо) певні умови, строки, показники.

Свідоцтво і свідчення. Звукова близькість цих слів також призводить до того, що їх помилково ставлять одне замість іншого. Свідоцтво, як відомо, то офіційний документ, а свідчення означає підтвердження чогось (факту, обставин тощо).

Носити ім’я, зватися, мати назву. “Ця вулиця носить ім’я Богдана Хмельницького”; “Міст через Дніпро носить ім’я Євгена Патона”, – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух. Його не пов’язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли мовиться про найменування вулиці, площі, проспекту, мосту чи якогось закладу, тоді треба вдаватися до дієслів зватися або мати назву.

Користуватися успіхом і мати успіх. В українській мові на відміну від російської (“Пьеса пользуется большим успехом у зрителей”) лексеми користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування: вказують на дістання якоїсь користі чи прибутку. Тому їх аж ніяк не можна вживати у фразах типу: “Співак користується незмінним успіхом”; “Письменник користується популярністю”. Тут потрібні: мати успіх (славу), зажити популярності.

Старий і давній. Співрозмовники кажуть: “Ми – старі приятелі”. Хоча їм нема й тридцяти років. Які ж вони старі? Вони давні приятелі (чи знайомі). Але, якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік людей, а не про їхню давню дружбу, тоді слушно вжити прикметник старі. Природніше казати: давнє правило, давня звичка, але стара (застаріла) зброя, старі поняття тощо.

Впізнавати і пізнавати. Впізнавати можна людину, предмет, річ тощо. А пізнавати – це осягати певні явища дійсності, діставати істинне уявлення про кого-небудь чи що-небудь.

Подібний і такий. У нас повелося в усній і письмовій мові не тільки використовувати прикметник подібний у значенні “схожий із чимось або кимось”, а й ототожнювати його з висловом такий самий. Навіть більше: цей прикметник безпідставно майже витиснув з мовлення займенник такий (“Подібна (треба така) поведінка мені не подобається”).

Грати роль і відігравати роль. Вислів грати роль доречний у застосуванні до акторів або до людей, які видають себе за когось. У переносному значенні використовуємо словосполучення відігравати роль (“Школа відіграє велику роль у вихованні молодого покоління”).. В українській мові на відміну від російської (“Пьеса пользуется большим успехом у зрителей”) лексеми користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування: вказують на дістання якоїсь користі чи прибутку. Тому їх аж ніяк не можна вживати у фразах типу: “Співак користується незмінним успіхом”; “Письменник користується популярністю”. Тут потрібні: мати успіх (славу), зажити популярності.

***********************************