Зраджувати мені чи зраджувати мене?

В українській мові зраджують кого або що (знахідний відмінок). Якщо хтось, бува, відступає від норми і вживає зраджує кому-чому, то це помилка, яку можна пояснити впливом російської мови. Адже росіяни изменяют кому-чему (давальний відмінок) і ніколи ніде не изменяют кого-что.

Ось як писали наші класики: “Зрадив дівчину кохану (кого)” (Степан Руданський); “Та доля лихая зрадила хутко його (кого)” (Леся Українка); “Зрадив він народну справу (що)” (Панько Куліш); “Я зрадив би себе (кого), якби дививсь інакше” (Володимир Самійленко); “Князі й бояри... зраджують край свій (що)” (Іван Франко).

* * *

Завше

“Чи можна вживати в літературній мові паралельно із завжди слово завше?”

Обидва ці прислівники їй властиві. Мають значення “постійно, повсякчас, у будь-який час; навіки, довічно”. Завжди – стилістично нейтральне, а завше вживається частіше в художньому стилі, зокрема трапляється воно в народних піснях: “У мене чари завше готові – білеє личко, чорнії брови” або “В нашій світлиці, я знаю, завше неділя була”. Для одних мовців звичніше слово завжди, для інших – завше. Це залежить від мовного оточення, від розмовної традиції. Останнім часом слово завше поширилося в поезії, публіцистиці.

Не зовсім доречним є прислівник завше у книжних стилях – науковому, офіційно-діловому. Як порушення сучасної стилістичної норми сприймається його вживання в такому контексті: “Кількість елементарних частинок не завше (треба: не завжди) однакова”.

***********************************

Урок 19

Відповідаємо на запитання читачів (XIII)

Сфотографувався в анфас чи сфотографувався анфас?

Слово анфас слід уживати без прийменника, оскільки у французькій мові, з якої лексему запозичено, вона буквально означає “в обличчя” (en face). Якщо сказати сфотографувався в анфас, то виникне тавтологія. Треба: сфотографувався анфас. “І фотографії повирізував, правда, самі лише профілі – анфас ніде не попадався” (Олесь Гончар).

* * *

Ви зробила, Ви зателефонував

“Чи правильні вислови “Ви зробила”, “Ви зателефонував” і таке інше?”

Ось що писала відомий мовознавець Євгенія Чак. Якщо в реченні присудок виражений дієсловом, а підмет – займенником, то вони мають неодмінно узгоджуватися, хоч би йшлося про одну особу: “Ви говорили”, “Ви приїхали” (а не “Ви говорила”, “Ви приїхав”).

Дієслівний присудок часом помилково не узгоджують у числі з підметом-займенником за аналогією до випадку, коли присудок виражений прикметником. За нормами літературної мови при підметі-займеннику, який означає одну особу, але стоїть у множині, присудок-прикметник здебільшого вживається в однині: “Ви молода”. Однак це стосується тільки присудків, виражених прикметниками, а на присудки-дієслова не поширюється. Дієслівні присудки обов’язково узгоджуються з підметом-займенником і стоять у множині, незалежно від того, чи такий займенник означає кілька осіб чи одну: “Ви розповідали”, “Ви згадували”. Так само “Ви зробили”, “Ви зателефонували” ( а не “Ви зробила”, “Ви зателефонував”).

* * *

Якого відмінка вимагає після себе дієслово дякувати?

У сучасній українській літературній мові воно вживається тільки з давальним відмінком – дякувати (кому? чому?). “Хазяїн... став дякувати Трохимові, що він такий вірний” (Григорій Квітка-Основ’яненко), “Схиливши білу головку, наче дякував (первоцвіт) золотому сонечку, що воно першому дало спроможність побачити веселе свято весни” (Михайло Коцюбинський).

Побудовані за російським зразком звороти дякую вас, дякую тебе тощо, якими користується дехто з мовців, з погляду літературної норми помилкові.

* * *