Особистий – особовий

Дуже часто їх плутають. Кажуть і пишуть: особистий склад військової частини (треба: особовий), особові речі учня школи-інтернату (треба: особисті). А як правильно – особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати в певному контексті. Особиста справа – це справа, яка стосується окремої особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад: “Мати вважала, що одруження сина – його особиста справа”.

Особова справа – сукупність документів про об’єктивні дані працівника установи, підприємства, закладу, організації і т. ін., у яких відбивається його трудова діяльність. “У начальника відділу кадрів комбінату всі особові справи в зразковому порядку” (з газети).

Особовий рахунок – рахунок конкретної людини в ощадному банку і картка, в котрій фіксується рух грошей (надходження й видача); у бухгалтерії ЖЕКу – картка квартиронаймача, куди записують нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.

Особисті рахунки – стосунки, що склалися між певними особами. Отже, особистий уживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, про те, що стосується долі, почуттів, переживань, власності окремої особи. Особисте життя, особиста думка, особисті уподобання, особиста відповідальність, особисті речі; “Але ж без особистого щастя життя – не життя, людина – не людина” (Іван Франко). Особистий – який здійснюється індивідуумом безпосередньо, а не через інших. Особистий запис. “Хворий був під особистим наглядом” (з журналу). “Взяти під особистий контроль” (з розпорядження).

Особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб. Входить до стійких словосполучень: особова назва, особове посвідчення, особовий склад. Цей прикметник уживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Вирувати – нуртувати

Синонімічні дієслова, котрі виступають у прямому й переносному значеннях. Про явища природи, стихійні сили, коли йдеться про рух, неспокій, однаково можна сказати і вирувати, і нуртувати. Вирують течія гірської річки, повінь; нуртують весняні води, море. Можливо, в семантиці слова нуртувати ледь відчутно проступає значення “б’є джерело”, тоді як вирувати насамперед указує на бурхливість, швидкість потоків води, повітря вогню тощо. Наприклад: “Вирували вітри з дощами, виложили недокошені хліба” (Кость Гордієнко), “В моїй душі вирують бурі. І поряд глухо спокій спить” (Микола Нагнибіда), “Все в душі нуртує – клекоче гнівом, непідробним, лютим і непримиренним” (Василь Большак).

Про людські пристрасті, боротьбу, неспокій так само кажуть, що вони вирують, нуртують. Від часто вживаного словосполучення вирує життя (“А життя навколо нас аж вирувало” – Ірина Вільде) усталилася у публіцистиці метафора вир життя. Також у тому самому значенні використовують нуртувати: “У середньовічних містах постійно нуртували соціальні рухи” (з журналу).

Крім семантичної близькості, обидва синонімічні дієслова мають подібну звукову будову, що спричиняється до їхньої стилістичної функції урізноманітнення художніх і публіцистичних текстів.