Замість прийняти постанову – постановити

Розглядаючи слова та вислови, що становлять певні труднощі в написанні, функціонуванні, синтаксичній сполучуваності тощо, ми в “Уроках...”, і це, звичайно, помітили читачі “Хрещатика”, намагаємося дати рекомендації нормативного характеру, тобто якомога вичерпніше відповісти на питання “Як правильно?” (саме на питання, а не запитання, бо це з граматичної термінології).

Нагадаймо для кращого засвоєння. Неграмотно кажуть стати в нагоді (треба мати нагоду і стати в пригоді), відігравати значення (треба відігравати роль, мати значення). Замість звичайного грати першу скрипку безпідставно вживають вислів грати головну скрипку (в оркестровій практиці, звідки він походить, є перша скрипка і немає головної). Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в українській літературній мові вважаються за помилкові. Варто замінити тут дієслово приймати на брати, і вони стануть нормативними. Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицію, треба: схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставилися до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, якщо вона стала резолюцією зборів. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще послуговуватися тільки дієсловом ухвалити або постановити: “Мешканці району постановили впорядкувати вулиці й сквери власними силами” (з газети). Твір музичний чи музикальний? Щоб визначити, який з цих споріднених прикметників поставити, маємо ознайомитися з контекстом. Коли йдеться про якість твору, його мелодійність, слід ужити музикальний (у правильності вибору можна переконатися, утворивши ступені порівняння: музикальніший, наймузикальніший). Коли ж мова про належність до виду мистецтва (музики), годиться скористатися відносним прикметником, що не утворює ступенів порівняння, – музичний. Так само не можна без контексту сказати, яке з двох синонімічних слів – старий і давній – треба застосувати до іменників друг, знайомий. Якщо хочуть підкреслити, що людина літня, – старий друг (знайомий), якщо йдеться про те, що хтось давно її знає чи приятелює з нею, – давній друг (знайомий).

***********************************

Не сплутайте масло з олією

В основі таких порад – дослідження наших мовознавців, зокрема Євгенії Чак, яка в своїх працях обгрунтовує вживання правильних форм, властивих сучасній українській мові.

Ось дієслова опановувати й оволодівати. Перше з них вимагає після себе прямого додатка в знахідному відмінку: опановувати знання, опановувати нову техніку. Інколи неправильно вживають опановувати (в значенні “вивчати”) з орудним відмінком: опановувати знаннями, наукою. Очевидно, причиною цієї помилки є семантична близькість слів опановувати й оволодівати, яке поєднується з орудним відмінком. Отже, опановувати – кого? що?, оволодівати – ким? чим? “Одначе, поки вони лаялись, Штепа вже встиг опанувати себе” (Олесь Гончар). “Ним став оволодівати смуток” (Олександр Довженко).

Дієслово випливати переносно означає “бути висновком, логічним наслідком чогось попереднього”. “З усього сказаного випливає, що...” А витікати виступає тільки в буквальному, фізичному значенні: “литися звідкись” (наприклад: вода витікає з крана), “брати початок з якоїсь водойми” (річка витікає з озера). “А потім я побачив, як із схилу кручі витікає маленький чорний струмок. То була нафта” (Олесь Донченко). Це значення може бути й метафорою.

Стилістична помилка полягає в тому, що дехто в розумінні “бути логічним наслідком чогось” вживає слово витікати. “І треба сказати, що той факт звучить у п’єсі правдиво і цілком логічно витікає з розвитку подій” (з газети). Але це дієслово, як зазначалося вище, в переносному значенні не використовується. Тому тут слід сказати: випливає з розвитку подій.

Прикметники властивий, притаманний і характерний – синоніми. Однак, якщо перші два вимагають після себе давального відмінка (“В кімнаті затишок, ошатність, властиві жіночій оселі” – Іван Кочерга), то характерний – родового з прийменником для. “В його, Івановій, грі завжди є елемент ризику польоту, характерного для творчих натур” (Володимир Дрозд). Оскільки ці слова семантично близькі, часто плутають керування відмінками, і тому виникають неправильні конструкції типу “характерний багатьом творам”, “властивий для трудового колективу”, “для нього притаманний”.

Отже, прикметники властивий і притаманний вимагають після себе питання кому? чому?, а не для кого?; характерний, навпаки, – для кого?, а не кому? чому?

Опікуватися – ким? чим?, а опікувати – кого? що? “Він добровільно опікувався майстернею, вимітав сміття, прибирав і чистив інструмент” (Юрій Яновський). “Мене опікував молодий моряк, мій рятівник” (Микола Трублаїні).

Лексичні норми української літературної мови, наголошує відомий лінгвіст Олександр Пономарів, вимагають семантичного розмежування слів масло – жировий продукт тваринного та мінерального походження (вершкове масло) і олія – жирова речовина з рослин: соняшникова (кукурудзяна) олія. Прикметник від цього слова олійний увіходить до словосполучень олійна фарба, олійний живопис, олійне малярство (картини, виконані олійними фарбами). Скорочено на позначення цих понять використовується й слово олія: “На початку тридцятих років Анатолій Петрицький здійснив дві великі серії портретів діячів української культури, одну в олії, другу в акварелі” (Словник української мови). Виходить, помилковими є вживані в теле- й радіопередачах речення на кшталт “Картини виконані маслом (треба олією) або тушшю”.

А ось газетний зразок бездумного перекладу з російської мови: “Рослинні масла (треба олії) багаті на природний оксидант”. Таким чином, російське слово масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило – жирова речовина для змащування тертьових поверхонь механізмів.

Прислівники доки й доти, поки й поти чуються у фразах як спарені, взаємозалежні. “Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно” (Олесь Гончар), “Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів” (Григорій Квітка-Основ’яненко). Не можна й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом роблять. “Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився”, “Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері”. Чуття мови підказує неприродність, помилковість такого сполучення.

***********************************