Коли голова, а коли глава?

За довідником “Культура української мови”, між дієсловами розумітися, розбиратися, знатися є чимало спільного не лише у значенні, а й у синтаксичній сполучуваності. Зокрема, розумітися і знатися поєднуються зі знахідним відмінком іменників та прийменником на: “ – Я не жіночий кравець і на цих тонкощах не розуміюсь” (Антон Хижняк). Уживані також вислови типу розумітися (знатися) на малярстві, на собаках, на футболі.

Слово розумітися може керувати ще прийменниково-відмінковою формою в (у) плюс місцевий відмінок. Така сама сполучуваність характерна й для дієслова розбиратися. Тобто вони виступають синтаксичними синонімами. Наприклад: “Хорват тим часом показав Козакову свої солдатські документи, і Козаков, розглядаючи їх, удавав, що цілком у них розуміється” (Олесь Гончар);

“ – Та я не дуже розбираюсь у мелодіях” (Василь Земляк).

Дієслова припускатися, допускати в синонімічному значенні найчастіше сполучаються з іменниками помилка, огріх, неточність, поспішність, перекручення. При слові припускатися іменники мають форму родового відмінка: “Тепер він ясно бачить, що припустився тяжкої помилки (Олекса Гуреїв). Також припускатися поспішності, припускатися перекручень. При допускати закріпився знахідний відмінок: “Безперечно, що простодушні сент-іштванці допускали неточність” (Олесь Гончар). З родовим відмінком це дієслово може поєднуватися лише тоді, коли є заперечення: “Ні найменшої помилки ми допустить не повинні” (Олександр Левада).

“У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу”, – повідомляє оголошення; “Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба”, – пише районна газета”; “Усі скарги, що малися в нас, ми висловили”, – чуємо з уст промовця, й у всіх цих фразах, зазначає Борис Антоненко-Давидович у книжці “Як ми говоримо”, дієслово матися не на своєму місці. Хоч воно є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові имеется, на зразок висловів имеется в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках слід вдаватися до дієслова бути: “У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу”. У деяких текстах може прислужитися слово траплятися: “Такі явища трапляються ще в нашому побуті”, – а інколи й мати: “Усі скарги, що ми мали, ми висловили”, або: “Усі скарги, що в нас були, ми висловили”.

Дієсловом матися послуговуємось у таких висловах: матися на обачності, матися на увазі, матися на думці (“Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі”. – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: “Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається” (Марко Вовчок); “Ой як ся маєш, як живеш?” (Іван Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: “Скоро вже й весілля малось бути” (Борис Грінченко).

“Спорудили вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?” – читаємо в газеті, й одразу впадає в око слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу “а спрашивается – для кого?”

Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: “Посіяно, поорано, та й нічого жати, питається син матусі: – Що будем діяти?” (народна пісня). Відповідно до російського безособового спрашивается слід писати постає (виникає) питання або спитати б: “Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?” (з живих уст).

Отже, в газетній фразі варто було б ужити: “...а спитати б – для кого...” На жаль, ця помилка ще часто трапляється в наших журналістів.

Голова, глава. Стилістичні труднощі у виборі одного з цих слів виникають при вживанні їх у переносному значенні. Як правильно: голова чи глава делегації (уряду, науково-теоретичної школи, сім’ї і т. ін.)? Мовознавець Євгенія Чак у своїх посібниках радить керуватися при цьому двома положеннями. Насамперед слово голова використовують на позначення виборного керівника засідання, зборів; виборного або призначеного керівника колегіальної установи: голова зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії.

Навпаки, слово глава здебільшого застосовують тоді, коли йдеться не про офіційну керівну посаду, на яку обирають чи призначають, і не про особу, що це місце посідає, а про того, хто стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науково-теоретичної школи тощо: глава делегації, глава парламентської опозиції, а також – глава сім’ї.

Але слово глава може бути вжите й щодо офіційної особи, коли її пост чи посаду не називають повністю, наприклад: глава уряду, глава держави, але Голова Верховної Ради (офіційна назва керівної посади).

Доводиться чути й читати: прийшов час; пройшов строк давності; кілька років тому назад; придавати гласності; говорити по правді; як говориться; відкривати (закривати) очі. Це вислови ненормативні. Треба: настав час; минув термін давності; кілька років тому; розголошувати; направду казати; як то кажуть, мовляв; розплющувати (заплющувати) очі.

Будівництво не продовжується, а триває. Не уступив місце, а поступився місцем. Не молебен, а молебень. Не молитвенний будинок, а молитовний. Не вогнестрільна зброя, а вогнепальна. Не хутірська обмеженість, а хуторянська. Не наглядна агітація, а наочна. Не гірка полинь, а гіркий полин. Не прийом учнів по підготовці продавців, а набір учнів для підготовки продавців. Не експонувалася виставка, а виставлялися, експонувалися твори.

***********************************