Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

МІЖНАРОДНА

СИТУАЦІЯ

НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ

Еволюція концептуальних основ

зовнішньої політики Японії в 50—70-ті і

Японо-американські відносини

Японо-радянські відносини

Пріоритетні інтереси Японії в Південно-

Східній Азії

Зовнішня політика КНР

Воєнний конфлікт на Корейському

півострові 1950—1953 pp.

Еволюція концептуальних основ зов­нішньої політики Японії в 50—70-ті роки^

Вважається загальновизнаним факт, що осново^ ЯПОНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ В ПОВОЄІ період стала «доктрина Йосіда», згідно з Японія мала концентруватися на завданнях економічної зростання, не звертаючи серйозної уваги на стратеги боротьбу між СРСР і США. Навіть уже наприкінці 70-< років тодішній японський міністр закордонних спр С Окіта зазначав, що 90 % усієї дипломатичної робс ведеться навколо економічних проблем. Основною меі цієї цілеспрямованої «економічної дипломати» Японії, думку багатьох аналітиків, було зміцнення її економи

позицій поза національними кордонами. Проте подібний підхід зовсім ігнорував реальний внесок Японії в «стримання комунізму» і ті прибутки, що вона одержала завдяки участі в цьому «отриманні». Тільки на корейській війні японські компанії «заробили» близько 13 млрд доларів, дещо меншими були їхні прибутки від війни у В'єтнамі. Таким чином, внесок Японії в боротьбу проти комунізму мав не тільки економічний, а й політичний характер, якщо взяти до уваги підтримку як стратегічного, так і локального антикомунізму. А участь у «отриманні» СРСР і КНР мала й чисто військовий компонент, оскільки це «стримання» базувалося, зокрема, на сукупно­му військовому потенціалі СІЛА та Японії.

На думку російського політолога Р. ІП.-А. Алієва, «доктрина Йосіда» увібрала в себе всі складові класичного варіанта доктрини безпеки: економічний, політичний і військовий. Останній забезпечувався не тільки японо-американським Договором безпеки 1951 p., поновленим у 1960 р. під назвою «Договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки між Японією і Сполученими Штатами Америки», а й силами самооборони Японії, чисельність яких, згідно з офіційними даними 1985 p., становила 272 тис. чоловік, і наявністю американських військових баз на японській території. За Р. Ш.-А. Алієвим, у такому класичному варіанті «доктрина Йосіда» діяла до початку 70-х років.

Три важливі події початку 70-х років внесли корективи в зовнішню політику Японії. По-перше, це поразка США У В'єтнамі, по-друге, Японія посіла друге місце в капіталістичному світі за ВНП і, по-третє, почалася роз­рядка в радянсько-американських відносинах. «Доктрина Йосіда» трансформувалася в класичну доктрину національних інтересів, компоненти якої в японському варіанті виглядали таким чином: загальна безпека, на­ціональна безпека, мир і стабільність у всьому світі. На початку 70-х років у японських політичних, наукових і Ділових колах пролунали заклики до приведення міжна­родної вага країни у відповідність з її економічним потенціалом. Стратегічна мета цієї ідеї випливала з зов­нішньополітичного компонента доктрини національних інтересів. Для Азії була сформульована додаткова кон-Цехщія, яка дістала назву «доктрина Фукуда». Слід ЩД-

307

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

креслити, що майже всі цілі й завдання, що визначалис доктриною національних інтересів зразка 70-х рокії Японія виконала за винятком головного — вона так і стала великою політичною державою.