Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Водночас між країнами РЕВ у 60-х роках виявилися певні розбіжності. Так, Румунія виступила проти про­позиції СРСР про створення в межах РЕВ органу плану­вання розвитку країн-членів, розцінивши цю пропозицію як спробу обмежити програму румунської індустріалізації. Приблизно в цей самий час Албанія висловила протест у зв'язку з перспективою стати «фруктовим садом» для всієї соціалістичної співдружності (на користь цього якось висловився М. Хрущов, відвідуючи Албанію), знов-таки побачивши в цьому загрозу для національної індустріалізації. З кінця 1960 р. Албанія фактично при­пинила своє членство в РЕВ, відкликала своїх пред­ставників зі штаб-квартири РЕВ у Москві.

Решта країн РЕВ продовжувала співробітництво в межах організації й, долаючи неефективність неринкової економіки, намагалася налагодити кооперацію і спеціа­лізацію виробництва, спільну розробку корисних копа­лин, обмін виробничим досвідом і технологіями. Однак ця кооперація помітно відставала від інтеграційних про­цесів, що почалися в Західній Європі, і взагалі рівень виробництва в РЕВ значно відставав від західноєвропей­ського.

Вагому роль у житті країн Східної Європи в другій половині 50-х років почала відігравати Організація Вар­шавського договору. Вона піднесла на новий рівень дво­стороннє співробітництво між країнами регіону. Так, були створені об'єднані збройні сили, об'єднане коман­дування і штаб об'єднаних збройних сил, почалися спіль­ні військові учіння.

Створення інститутів координації зовнішньої політи­ки, проте, просувалося з труднощами. Ще в 1956 р. було вирішено створити в ОВД Постійну комісію для роз­робки рекомендацій із зовнішньополітичних питань, але відповідний орган постав тільки в 1976 р.

Значно активніше розвивалося в ОВД військове спів­робітництво. Всі його члени зобов'язалися надавати один одному збройну допомогу в разі агресії зовні (ст. 4 Дого­вору). Показово, проте, що операцію в Угорщині в 1956 р. проводили тільки радянські війська і ситуація в

271

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 1

Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

цій країні в органах ОВД навіть не обговорювалася. Це й не дивно, адже в тексті Договору не було жодного рядка про його чинність у випадках внутрішніх заворушень в країнах-членах, навіть із застосуванням збройної сили.

Для політичних консультацій в ОВД був створений Політичний консультативний комітет (ПКК), який з 1958 р. проводив регулярні наради, котрі стали щоріч­ними. У цих зустрічах, як правило, брали участь керів­ники держав-членів, хоча в тексті Договору таке спе­ціально не застережувалося. Втім, на посади як команду­вача об'єднаними збройними силами, так і начальника штабу об'єднаних збройних сил з 1955 р. незмінно призначалися радянські маршали. Це демонструвало, що саме СРСР належали командні позиції в організації, хоча офіційно вважалося, що главкомом може бути призна­чений представник будь-якої держави.

Після подій в Угорщині 1956 р. розміщення радян­ських військ на території країн Східної Європи набуло правового оформлення. У 1956—1957 pp. відповідні угоди Радянський Союз підписав з Польщею, НДР, Угорщи­ною та Румунією, в 1968 р. — з Чехословаччиною. В угодах, зокрема, зазначалося, що пересування радянських військ по території приймаючої країни має погоджу­ватися з її урядом.

Хоча ОВД була європейською структурою, вона втягу­валася й у світові кризи. Так, під час кризи навколо розміщення радянських ракет на Кубі в 1962 р. Главком ОВД 23 жовтня наказав ужити заходів до підвищення боєготовності військ і флотів ОВД. До речі, до таких самих заходів удалося в Західній Європі командування НАТО.

Оцінюючи діяльність ОВД у 60-х роках, не можна не визнати, що негативний відбиток на репутацію ОВД на­клала агресія п'яти країн цієї організації проти свого союзника й фундатора ОВД — Чехословаччини. Цей акт аж ніяк не випливав з положень Варшавського договору.

272

• «Празька весна» 1968 р. «Доктрина Брежнєва»

Чехословаччину не обминули заворушення, спри­чинені масовим невдоволенням порядками «ре­ального соціалізму». До другої світової війни країна вважалася однією з індустріально найрозвинутіших у Європі, історично належала до європейської цивілізації, а після здобуття незалежності в 1918 р. встановила демо­кратичний лад. Але її перебування протягом кількох сто­літь у складі Австро-Угорської імперії й активне знім-чування національної культури, помножене на окупацію німецькими фашистами Чехії в 1939 p., залишили почуття німецької загрози в масовій свідомості. Після звільнення від німецької окупації авторитет СРСР та ідей комунізму в Чехословаччині був досить високим. Але «сталінський» варіант соціалізму, репресивний режим і відставання Че­хословаччини в економічному й соціальному розвитку від сусідніх Австрії й ФРН, з якими вона була історично пов'язана, зменшили вагу просоціалістичних настроїв і стимулювали інтерес до реформування існуючого ладу. Вже наприкінці 60-х років, у період перебування при владі А. Новотного, почався рух до реформ. Але темпи їх не задовольняли реформаторів, і в січні 1968 р. першим сек­ретарем КПЧ був обраний О. Дубчек, колишній перший секретар компартії Словаччини. Обрання словацького керівника мало ще й додатковий сенс: таким чином пев­ною мірою компенсувався принижений статус Словач­чини в країні, який гостро відчували словаки. На обрання О. Дубчека дав згоду Л. Брежнєв. Дубчека добре знали в СРСР. Ще в 30-х роках його батько-комуніст поїхав до СРСР і десь у Середній Азії заснував інтернаціональний радгосп. Син його навчався кілька років у радянській школі, добре знав російську мову. Згодом родина повер­нулася до Чехословаччини.

О. Дубчек не належав до реформаторів, але він ро­зумів необхідність реформ, поваги до людини-трудівника, був готовий послабити цензуру й дозволити діяльність Некомуністичних громадських об'єднань. Програма Дуб-

273

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН