Тема 6 Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин

чином своє невизнання законності існування Держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами §ули встановлені тимчасові кор­дони, по обидві сторони яких створювалися демілітаризо­вані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладав­ся на спеціальну комісію ООН.

Отже, головним наслідком першої арабе-ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулю­вання — однієї з ключових проблем післявоєнних між­народних відносин.

Палестинська проблема дедалі загострювалася. Рішення про створення палестинської держави не було виконано внаслідок ряду причин, а саме:

окупації Ізраїлем значної частини території палестин­ської держави;

роз'єднаності арабських країн, поділу між Єгиптом і Йорданією частини території палестинської держави;

втручання наддержав, які змагалися за втягненії» цього регіону у свої сфери впливу:

Внаслідок арабе-ізраїльсБКОЇ війни 1948—1949 pp. понад 900 тес. палестшщів стали біженцями. Всі спроби посередницької комісії ООН добитися хоча б часткової репатріації біженців, що відповідало рішенням FA ООН, не мали уемщ. Наприкінці 1951 р. посередницька комісія склала єаої повноваження. Згідно з рішенням ООН було створена спеціальне Агентства Об'єднаних Націй з надан­ня допомоги біженцям та їхнього працевлаштування (ЮНРВА).

• Троїста агресія проти Єгипту

та її міжнародні й регіональні наслідки

Головний зміст шштичжш) життя єгипетського народу в повоєнний період становила боротьба за відміну нерівноправного англо-єгипетського-договору 1936 р. Вона набрала форми партизанської війни проти англійської військової присутності.

В липкі 1952 р. патріотично налаштовані єгипетські офіцери повалили режим короля Фарука і проголосили

427

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 6 Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин

створення республіки. В 1954 р. була підписана англо-єги-петська угода про виведення англійських військ і ліквідацію англійської військової бази на території Єгипту. Угода по­клала край 74-річній окупації країни.

В галузі зовнішньої політики нове керівництво взяло курс на нейтралітет і неучасть у військових блоках. Воно намагалося балансувати між двома наддержавами, запобі­гаючи зміцненню в Єгипті позицій СІЛА або СРСР. Каїр убачав у нерозв'язаності проблеми близькосхідного вре­гулювання можливий чинник підвищення своєї ролі в арабському світі, тому велику увагу став приділяти зміц­ненню єгипетського військового потенціалу. У вересні 1955 р. були підписані угоди про поставки Єгипту зброї з СРСР, Чехословаччини й Польщі. Це викликало нега­тивну реакцію з боку СІЛА і Великобританії.

Захід не влаштовувало й негативне ставлення Єгипту до Багдадського пакту. Утворення пакту було започатко­вано підписанням у Багдаді 24 лютого 1955 р. договору про спільну безпеку та оборону між Іраком та Туреч­чиною. Того ж року до Багдадського пакту приєдналися Великобританія (5 квітня), Пакистан (23 вересня), Іран (З листопада).

Урядом Єгипту було заплановано будівництво Асу­анської греблі з метою зрошення засушних земель і спо­рудження потужної енергетичної бази для промисловості. В лютому 1956 р. була досягнута угода про надання Єгипту Міжнародним банком реконструкції й розвитку позики в розмірі 200 млн доларів за умови, що 70 млн будуть на­дані у вигляді «допомоги» США й Великобританією. Але вже 9 липня 1956 р. державний секретар США Д. Даллес заявив про відмову про надання позики.

Уряд Єгипту опинився перед загрозою зриву будівниц­тва життєво важливого для країни об'єкта. Престижеві президента Єгипту Г. А. Насера було завдано серйозного удару.

Г. А. Насер не забарився з відповіддю. Виступаючи на мітингу з нагоди річниці єгипетської революції, він зая­вив про націоналізацію компанії Суецького каналу, термін концесії якої закінчувався в 1969 р. Уряди Франції, власника значної частини акцій компанії, і Великобри­танії, основного користувача каналом, розпочали воєнні приготування з метою силового тиску на Єгипет. СІЛА,

428

заінтересовані в підтриманні добрих відносин з арабськими країнами—експортерами нафти, зайняли більш стриману позицію.

Питання Суецького каналу обговорювалося на міжна­родній конференції в Лондоні 1—23 серпня 1956р. за участю 18 країн, що забезпечували 95 % судноплавства каналом. СІЛА виступили як співавтор проекту врегулювання суе­цького питання, що передбачав створення «міжнародного органу» з управління Суецьким каналом. За цей проект висловилася більшість, проти — СРСР, Індія, Індонезія та Цейлон. Єгипетський уряд відкинув саму ідею інтернаціоналізації каналу. Тоді було запропоноване тимчасове рішення — створити «асоціацію користувачів каналу» для управління ним. 15 вересня Г. А. Насер від­хилив і цей проект. Ухвалена Радою Безпеки ООН 12 ве­ресня 1956 р. резолюція містила шість принципів мирного врегулювання конфлікту, що передбачали визнання суве­ренітету Єгипту над каналом, свободу транзитного суд­ноплавства, визначення прав на транзитне мито, порядок арбітражу. Визнанню принципу управління каналом «асоціацією користувачів» перешкодило радянське вето.

Згідно з прийнятим в липні 1956 р. рішенням Велико­британія і Франція розгорнули підготовку до інтервенції. Великобританія призвала 20 тис. резервістів, Франція на­правила свої війська на Кіпр. Обидві країни розпочали секретні переговори з Ізраїлем для розробки спільних планів інтервенції.

В ніч на ЗО жовтня 1956р. ізраїльські збройні сили під приводом боротьби з палестинськими партизанами за­вдали раптового удару по Єгипту. 30 жовтня Великобри­танія і Франція поставили ультиматум Єгипту й Ізраїлю з вимогою відведення військ на 16 км від Суецького кана­лу. Єгипет відхилив ультиматум.

Уряд СІЛА розцінив украй непопулярну у світі агресію проти Єгипту як підрив атлантичного фронту. 30 жовтня 1956 р. в Раді Безпеки ООН обговорювався американ­ський проект резолюції, що передбачав відведення ізраїльських військ за демаркаційну лінію і невикорис­тання сили франко-англійською стороною. Однак Ве­ликобританія і Франція наклали вето на цю резолюцію.

31 жовтня англо-французькі війська почали воєнні дії.

2 листопада 1956 р. на надзвичайній сесії ГА ООН 64 країни проголосували за припинення вогню, проти

429

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

висловилися 5 (Франція, Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія та Австралія).

Великобританія, Франція та Ьраїль продовжували роз­гортати бойові дії. Аншо-французька авіація здійснювала масовані бомбардування Каїра, Александры та міст у зоні каналу

5 листопада Англія і Франція розпочали окупацію зони Суецького каналу, висадивши десант у районі Порт-Саїда.

В той же день радянський уряд звернувся до Англії, Франції й Ізраїлю з ультимативною вимогою негайно припинити воєнні дії й попередив про небезпечні на­слідки, до яких може призвести продовження інтервенції. В посланні до англійського прем'єр-міністра вказувалося на можливість застосування сучасної, особливо ракетної, зброї, зокрема зазначалося, що «війна в Єгипті може перекинутись на інші країни й перерости в третю світову війну». Далі констатувалося, що Радянський Союз пере­йнятий рішучістю «з допомогою застосування сили за­вдати нищівного удару агресорам і відновити мир на Близькому Сході». В ноті, адресованій Ізраїлю, порушу­валося питання і про саме існування цієї держави.

Через 22 години після вручення послань радянською уряду главам урядів Англії й Франції воєнні дії були припинені.

6 листопада президент США Д. Ейзенхауер також виступив із вимогою припинення воєнних дій.

7 листопада 1956 р. Генеральш Асамблея ООН 64 го­лосами (12 представників утрималися) проголосувала за сформування міжнародних сил ООН для контролю за виведенням військ Англії, Франції й Ізраїлю з єгипет­ської території. 15 листопада в Єгипет прибули перші підрозділи військ ООН. 22 грудня 1956 р. виведення англо-французьких військ завершилося. Ізраїль ще майже три місяці окупував частину єгипетської території однак під міжнародним тиском у березні 1957 р. мусив вивести свої війська.

8 ході війни арабські країни підтримали Єгипет. Більшість їх розірвала відносини з Великобританією і Францією.

Провал троїстої агресії мав велике міжнародне зна­чення. Успіх визвольної боротьби єгипетського народу прискорив розпад колоніальної системи. Різко зріс авто-

430