Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

ську правлячу верхівку до прийняття більш жорстких по-лішко-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії.

Неоднозначним було ставлення радянського керів­ництва до проблеми, що вона вперше виникла у світовій історії після закінчення другої світової війни, —до появи ядерної зброї. До 1949 р. єдиною державою, яка мала атомну бомбу, були СІЛА. Американська монополія на таку грізну зброю створювала в умовах конфронтації між СРСР і СІЛА небезпечну ситуацію. Сполучені Штати не приховували, що розглядають ядерну зброю як атрибут могутності великої держави, як засіб залякування потен­ційного противника — СРСР та його союзників, як засіб тиску на неядерні країни. Не випадково саме в ці часи сформувалися основи американської політичної стратегії, спрямованої на завоювання Сполученими Штатами па­нівних позицій в усьому світі. Радянське керівництво ро­зуміло, що наявність атомної зброї у СІЛА, які з со­юзника в другій світовій війні перетворилися на головно­го суперника і, більше того, вірогідного противника в можливій новій війні, створює загрозу для безпеки СРСР. Реагуючи на цю обставину, радянське керівництво поча­ло проводити лінію, яка полягала в тому, щоб, незважа­ючи на жодні матеріальні витрати, зосередити зусилля на створенні власної атомної зброї, ліквідувати ядерну монополію США й тим самим якщо не усунути, то знач­ною мірою послабити загрозу атомного нападу на СРСР. Урешті-решт це завдання було виконано. В оприлюдненій 25 вересня 1949 р. заяві ТАРС нагадувалося про те, що ще 6 листопада 1947 р. міністр закордонних справ СРСР В. Молотов, торкаючись питань ядерної зброї, заявив про те, що «цього секрету давно вже не існує». Це означало, Що Радянський Союз остаточно розкрив секрет ядерної зброї та, більше того, має її у своєму розпорядженні.

Радянське керівництво вважало, що стабільна безпека СРСР та його союзників, захист інтересів радянської дер­жави в умовах глобального протиборства між соціалізмом і капіталізмом мають базуватися на економічній, мораль­но-політичній та військовій могутності Радянського Сою­зу, причому військовому фактору надавалося особливе значення. Власне, у цьому не було нічого принципово

11

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-

розділ і ^"^£син. розгортання «холодної війни»

нового, адже протягом багатьох століть саме військова сила становила найважливіший чинник міжнародних від­носин. А після закінчення другої світової війни військова могутність не в останню чергу забезпечувала престиж на світовій арені будь-якої великої держави. Так само як і в США, у Радянському Союзі існувала переконаність у тім, що успішно захищати свої життєві інтереси, свій курс на світовій арені можна й слід, спираючись на такий фактор тиску, як загроза використання військової сили.

Втім, ядерна зброя, що виконувала роль ефективного інструменту взаємного стримування двох наддержав, у період «холодної війни» продемонструвала обмеженість своїх можливостей у реалізації багатьох інших завдань, які традиційно вирішувалися за допомогою військової могутності. Так, одразу ж після другої світової війни, маючи монополію на атомну зброю, СІЛА так і не спро­моглися примусити Радянський Союз змінити його полі­тичну стратегію, у тому числі в галузі зовнішньої політи­ки; більше того, вони не зуміли завадити безпрецедент­ному поширенню міжнародного впливу СРСР у 1945— 1949 pp. Володіння ядерною зброєю не внесло жодних серйозних корективів у хід та результати корейської та в'єтнамської воєн. Наявність «ядерного важеля» в Ра­дянського Союзу практично не відчувалася під час війни в Афганістані, так само як і не перешкодила згодом роз­падові Організації Варшавського договору та самого СРСР. Раніше Франція змушена була піти з Алжиру, не­зважаючи на те, що на той час вже мала ядерну зброю,- а в 1982 р. Аргентина почала війну проти Великобританії, ігноруючи той факт, що остання є ядерною державою.

Ще одним важливим чинником всебічної трансфор­мації повоєнної геополітичної конфігурації сил став по­чаток активної руйнації доти усталеної колоніальної сис­теми. Безпосередньо в роки війни та в'перше повоєнне десятиліття цей процес здійснювався головним чином в Азії, у другому повоєнному десятилітті він охопив Афри­ку й перекинувся на Західну півкулю. Розпад колоніаль­ної системи став одним з наслідків другої світової війни не випадково. Адже доволі могутні колись європейські метрополії були фактично зруйновані в ході війни — причому це стосувалося не лише переможених, а й тих, хто формально став переможцями в «битві народів», —•

12