Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

вибори у ФРН відіграли вирішальну роль у розв'язанні проблеми ремілітаризації ФРН і поглибленні розколу Німеччини.

17 липня 1953 р. західні країни запропонували скли­кати чотиристоронню конференцію з німецького питання. Конференція пройшла 25 січня — 18 лютого 1954 р. почергово в західному і східному секторах Берліна: На розгляд було винесено проект засад мирної угоди, допов­нений новими розділами. СРСР запропонував створити тимчасовий загальнонімецький уряд, вивести окупаційні війська й провести вільні загальнонімецькі вибори. Реко­мендувалося звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів чотирьом державам.

Ідею німецького нейтралітету було підсилено запропо­нованим Радянським Союзом проектом загальноєвро­пейської угоди про колективну безпеку, яка становила би, на думку СРСР, альтернативу Європейській оборон­ній спільноті. Позиція західних країн базувалася на «плані їдена», який передбачав негайне об'єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів.

Радянська сторона не погодилася з «планом їдена».

В кінці вересня —на початку жовтня 1954 р. в Лон­доні відбулася конференція дев'яти держав — США, Англії, Франції, Канади, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерлан­дів, Люксембургу, де обговорювалося питання про пере­творення Брюссельського пакту в Західноєвропейський союз із залученням до нього ФРН та Італії. ФРН здобувала право створювати власні збройні сили у складі 12 дивізій (0,5 млн осіб), військово-морські сили та військову авіа­цію (до 1350 літаків).

Формальне рішення про вступ ФРН у Західноєвро­пейський союз і НАТО було прийнято на Паризькій нараді дев'яти держав (20—23 жовтня 1954 p.). Паризькі угоди передбачали скасування окупаційного режиму у ФРН, уряд ФРН, у свою чергу, оголосив про те, що він ніколи^ не вдаватиметься до сили для об'єднання Німеччини або зміни існуючих кордонів. Окрім того, західнонімецька держава взяла на себе зобов'язання не виробляти атом­ної, бактеріологічної та хімічної зброї.

Паризькі угоди набрали сили після всіх передбачених формальностей 5 травня 1955р. ФРН здобула суверенітет

91

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

на засадах нової версії Загальної угоди. 7 травня вона вступила до ЗЄС, 9 травня — до НАТО. У відповідь Радянський Союз денонсував радянсько-англійську й ра­дянсько-французьку угоди 1942 і 1944 pp.

17—23 липня 1955 р. в Женеві відбулася нарада глав урядів СРСР, США, Англії та Франції, на якій Радянський Союз погодився на принцип вільних виборів за умови відходу західних країн від ідеї залучення об'єднаної Німеччини до НАТО. Але ідею нейтралізації Німеччини було відкинуто західними державами. Женевська нарада завершилася безрезультатно.

Незважаючи на фактичне фіаско Женевської наради 1955 p., Радянський Союз надіслав запрошення канцле­рові ФРН Аденауеру відвідати Москву. У вересні 1955 р. відбувся візит урядової делегації ФРН у СРСР, без­посереднім результатом якого стало встановлення дипло­матичних відносин між двома країнами. Хоч у меморан­думі, переданому Аденауером радянській стороні, знову містилося невизнання кордону Одер—Нейсе й ігнорува­лася НДР.

У відповідь, одразу після візиту західнонімецької деле­гації, було укладено Угоду про відносини між СРСР і НДР, яка надавала останній повний суверенітет і повну свободу в питанні врегулювання своїх взаємин із ФРН. Слідом за ліквідацією у травні 1953 р. Радянської конт­рольної комісії було ліквідовано посаду Верховного ко­місара СРСР у Німеччині.

22 вересня 1955 р. керівництво ФРН проголосило «доктрину Хальштейна», згідно з якою встановлення будь-якою крашою дипломатичних відносин з «режимом зони» (так іменувалася НДР) віднині розглядалось як* ворожий акт щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт. розривом дипломатичних відносин. Це й було згодом¹! зроблено відносно Югославії (1957), Куби (1963) та Зан-.і зібару (1964).

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

Німецьке врегулювання в другій

половині 50-х років.

«Берлінська криза» 1958—1961 pp.

92

У 1956 р. (29 травня) НДР виступила з ініціативою укладання угоди між обома німецькими держа­вами про відмову від застосування сили й прове­дення переговорів з питання обмеження чисельності армій і зобов'язання не запроваджувати військову повинність. І хоч у червні 1956 р. Рада міністрів НДР ухвалила рішення про скорочення Народної армії з 120 тис. до 90 тис. осіб, бундестаг невдовзі прийняв закон про глобальну військову повинність. А в серпні 1956 р. федеральний консти­туційний суд у Карлсруе заборонив діяльність Комуніс­тичної партії Західної Німеччини.

У квітні 1957 р. уряд ФРН надіслав радянському уря­дові меморандум із планом возз'єднання Німеччини на засадах «плану їдена» (у варіанті, запропонованому ще на Женевській нараді міністрів закордонних справ 1955 p.). У заяві, зробленій 29 липня 1957 р. в Шенсберзькій ра­туші (Західний Берлін) представниками СІЛА, Англії, Фран­ції та ФРН, знову висувалася вимога провести вибори під міжнародним контролем, що фактично означало ліквіда­цію НДР. МЗС СРСР не забарився з відповіддю, і вже 2 серпня 1957 р. Шенсберзьку декларацію було оцінено як-«нереальні плани», які СРСР і НДР відхилили ще в 1955 р.

Початок «берлінської кризи» пов'язують із нотами ра­дянського уряду урядам СІЛА, Англії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р. Вони містили пропозицію про перетворення Західного Берліна на «демілітаризоване вільне місто». Ультимативний характер цієї пропозиції був очевидний. На «міркування» західним країнам дава­лося півроку, після чого контроль над комунікаціями між ФРН і Західним Берліном повністю перейде до уряду НДР, який «здійснюватиме свій суверенітет на землі, воді й у повітрі». В разі спроби силового прориву з боку за­хідних держав їм дадуть відсіч розташовані в НДР ра­дянські війська.

93

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

5 січня 1959 р. з'явилася пам'ятна записка радянського уряду держдепартаментові СІЛА з викладенням позиції щодо німецької мирної угоди. 10 січня були надіслані ноти урядам СІЛА, Англії, Франції, НДР та ФРН і дер­жавам — учасникам війни з гітлерівською Німеччиною. В нотах містився проект мирної угоди з Німеччиною, яку могли підписати як держави, які брали участь у війні проти фашизму, так і обидві німецькі держави, або від їх імені конфедерація, якщо таку буде створено. Проект мирної угоди базувався на союзницьких угодах воєнного й повоєнного часу, передусім на потсдамських рішеннях.

Передбачалося визначити статус Берліна на засадах пропозиції від 27 листопада 1958 р. і зберегти його «й надалі до відновлення єдності Німеччини».

Західна точка зору на німецьку проблему базувалася на «комплексному плані» держсекретаря СІЛА К. Гертера, котрий як попередню умову укладання мирної угоди висував створення єдиної німецької держави з наданням їй права участі у військових союзах і розміщення на своїй території закордонних військових баз. Цей фактор, порад з відверто негативним ставленням ФРН до пропозицій СРСР, зумовив відсутність конструктивних результатів роботи наради. Хоча Паризькі угоди 1954 р. позбавляли ФРН доступу до зброї масового знищення, вже на почат­ку квітня 1957 р. канцлер ФРН проголосив, що його збройні сили «не можуть відмовитися від ядерної зброї». Реакція СРСР та його союзників була передбачувано різкою, і вже 30 квітня 1957 р. НДР висунула пропозицію про взаємну відмову обох німецьких держав від атомної зброї. Вона не знайшла відгуку у ФРН. Більше того, «атомна політика» Аденауера сприяла абсолютній пере­мозі його партії на виборах 15 вересня 1957 р.

Доволі реалістично виглядав план міністра закор­донних справ Польщі А. Рапацького про створення «без'ядерної зони» на території ФРН, НДР, Польщі та Чехословаччини. Він надавав ФРН серйозні переваги: бундесвер і війська союзників не володіли б ядерною зброєю на західнонімецькій території, а СРСР міг базу­вати ядерну зброю тільки в межах своїх кордонів. «План Рапацького» не передбачав виходу ФРН із НАТО і навіть відміни «доктрини Хальштейна». Але Аденауер відмо­вився. Непохитність ФРН у «ядерному питанні» відіграла

94