Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

натяки про можливість вживання заходів до КНР та ін. IX з'їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 p., закріпив курс на протидію Радянському Союзові, по суті назвав СРСР ворогом № 1. Підготовка до війни була оголошена «го­ловною метою економічного будівництва в КНР».

Отже, на рубежі 60—70-х років у зовнішній політиці КНР стався крутий поворот — Радянський Союз почав розглядатися як головний зовнішній ворог. Китай стрім­ко пішов на зближення зі Сполученими Штатами. По­ставивши завдання створення «широкого фронту проти СРСР», Пекін підвів під нього відповідну теоретичну базу. У виступі представника КНР на спеціальній сесії ООН у 1974 р. всі минулі тези було зведено в загальну теорію «трьох світів». Спочатку ця теорія виглядала та­ким чином: «перший світ» — СРСР та СІНА — дві «су­пердержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Вихо­дячи з такого поділу, Мао Цзедун зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого». Однак означені настанови було швидко змінено: СРСР став вважатися «більш небез­печним, ніж СІЛА, вогнищем світової війни», а СІЛА, таким чином, — державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім краї­нам потрібно створити «широкий міжнародний фронт боротьби» проти СРСР. Теза про те, що СРСР — го­ловний ворог, була внесена до Конституції КНР 1978 p.

Основними чинниками цього суттєвого повороту в китайській стратегії можна вважати такі:

головний фактор, безсумнівно, — загострення радян­сько-китайських відносин. СРСР та КНР по суті стали військовими супротивниками;

розрядка у відносинах Захід—Схід, що значно зміц­нювала позиції СРСР на світовій арені, спонукала ки­тайське керівництво приєднатися до менш небезпечного супротивника (Вашингтон) проти більш небезпечного — Москви;

на думку Пекіна, в умовах, що склалися, Білий дім Мав бути більш схильний до діалогу з КНР, зокрема для того, щоб з «честю» виплутатися з в'єтнамської війни. На Вашингтон вплинуло те, що напруженість у відносинах мі Москвою та Пекіном суттєво загострилася;

ззз

РОЗДІЛ II! ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

наприкінці 60-х років стало очевидно, що внутрії та зовнішня політика китайського керівництва не заб печила успішного економічного будівництва та зміцнен^ ня позицій КНР на світовій арені. В Пекіні було вирм шено використати для модернізації економічний та на­уково-технічний потенціал Заходу;

нова стратегія вимагала коригування діяльності китай^ ської дипломатії в «третьому світі» — спроби експор революції не спрацювали.

Рішення про зближення з Вашингтоном було прий­няте на пленумі ЦК КПК у жовтні 1968 р. В нас роки сторони поступово визначили конкретні напр* збігу інтересів на міжнародній арені.

Зближення між КНР та США миттєво потягнуло собою зміни в підході до Китаю з боку всього Заходуїі Так, уже в 1972 р. були встановлені дипломатичні від«| носини Китаю з Японією. Заради цього Токіо розірі офіційні відносини з Тайванем і визнав уряд КНР ним законним урядом країни, а Тайвань — невід'ємно* частиною території КНР. Китай, у свою чергу, відмо-j вився від репараційних вимог, не виступав проти наро­щування японського військового потенціалу. В 70-х ро­ках Пекін активно встановлював дипломатичні відносини! з західноєвропейськими країнами. Радянський Союз у| відповідь використав важелі, що були в його розпоряд-| женні, для протидії КНР. На XXV з'їзді КПРС Л. Брежнє заявив: «Ми будемо й надалі вести боротьбу з маоїзмом, боротьбу принципову, боротьбу непримиренну».

Підхід КНР до більшості інших соціалістичних країні став гнучкішим та доброзичливішим. Пекін відновив| зв'язки з Югославією. Разом з тим після 1976 р. булс розірвано відносини з Албанією, загострилися відносиш з В'єтнамом, з Кубою.

9 вересня 1976 р. помер Мао Цзедун. Він залишив! країну у стані соціально-економічної й політичної кризи.! Народне господарство перебувало на межі катастрофи,! різко зменшилося виробництво найважливішої промис­лової продукції. Пекін офіційно заявив, що країна від­стала в розвитку не менше ніж на 20 років, у засобах! масової інформації констатувалося, що громадський по­рядок несталий, ідеологічна ситуація заплутана.

Наприкінці 70-х років китайське керівництво розпо­чало глибоку реформу, спрямовану на подолання нега-

334

тивних наслідків «культурної революції», на мобілізацію ефективних засобів піднесення економіки. Початок ре­формі поклав грудневий 1978 р. пленум ЦК КПК.

Зміни всередині Китаю створювали передумови для змін у його зовнішній політиці. Модернізація вимагала від­повідних зовнішніх умов. Китайське керівництво зробило ставку на Захід у питаннях модернізації, забезпечення без­пеки країни, реалізації політичних цілей на світовій арені.

В СІЛА не відразу відгукнулися на заклик про «єди­ний міжнародний фронт». Але після 1976 р. до влади в Сполучених Штатах прийшли сили, що виступали за пе­регляд зовнішньої політики. Вашингтон прийняв програ­му доозброєння, затягнув ратифікацію угоди ОСО-2. Важлива роль почала відводитися Пекіну, зближення з яким було покликане посилити тиск на СРСР та його союзників. У результаті нормалізація китайсько-амери­канських відносин, що затримувалася протягом семи років, була здійснена протягом кількох місяців. Поштов­хом став візит до КНР помічника президента США 3. Бжезинського в травні 1978 р.

В серпні 1978 р. КНР підписала Договір про мир та дружбу з Японією. Токіо погодився включити до нього положення про протидію гегемонії.

У «третьому світі», відкинувши екстремістські заклики до світової революції, Китай намагався тепер встановити нормальні відносини з правлячими режимами, підтриму­вати тісні зв'язки з Заходом. Енергійні зусилля докла­далися до поліпшення відносин із країнами АСЕАН. Тісне співробітництво зберігалося між Китаєм та Пакис­таном, Непалом, Шрі-Ланкою, Туреччиною.

На Близькому Сході Китай спрямовував свої зусилля на послаблення позицій СРСР, намагаючись дискреди­тувати ініціативи, що виходили з Москви, з недовірою ставлячись до радянських союзників у регіоні. Щодо країн соціалістичної співдружності Пекін проводив полі­тику протиставлення окремих країн- СРСР, підкрес­люючи, що в КНР немає принципових розбіжностей з ними.

Наприкінці 70-х років лінія радянського керівництва Щодо КНР вирізнялася певною двоїстістю. На тлі запев­нень у бажанні нормалізувати відносини з Китаєм

335

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

уживалися заходи для подальшої його ізоляції в між­народному комуністичному русі, «соціалістичному табо­рі». У своїй азіатській політиці СРСР не рахувався з інте­ресами КНР.

Воєнний конфлікт на Корейському півострові 1950—1953 pp.

Відповідно до угод між союзниками про орга­нізацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Ар­мії, на південь —американських військ. Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та ство­ренні корейської демократичної держави. Ця домовле­ність стала наслідком компромісу між СРСР і СІЛА. СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалеж­ної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Ко­рейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропону­вали власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—30 років, після якого можна буде надати незалежність корейському! народові. Реалізація цього плану привела б до створення! на Корейському півострові держави — союзника СІЛА. Радянська Армія, розгромивши японську Квантунсы армію в північно-східному Китаї та угруповання японсь­ких військ на Корейському півострові, наприкінці серпня] 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США? висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів; після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в роз­громі японських військ на корейській території.

Відразу після капітуляції Японії радянське команду­вання розпочало формування прорадянської адміністра)

336