Тема 2 Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х років)

своєму бельгійському колезі, а через нього усім західним державам: СРСР не настоює на терміновому завершенні німецького врегулювання. Для СРСР, таким чином, як визнавалось у книзі про зовнішню політику, яку редагу­вав тодішній міністр закордонних справ А. Громико, після «вжиття захисних заходів у Берліні» питання про загальне врегулювання вже не стояло так «невідкладно», як раніше.

Для Західної й Східної Європи це означало відносну стабілізацію і можливість продовження процесів еконо­мічного та політичного співробітництва. На Заході тривало розпочате в 50-х роках створення спільного рин­ку. В 60-х роках не припинялися дискусії між при­хильниками поглиблення інтеграції західноєвропейських держав і формування наднаціональних органів з пер­спективою створення чогось на кшталт «Сполучених Штатів Європи» і тими політичними діячами, які обстою­вали варіант розвитку інтеграційних процесів зі збере­женням суверенітету країн, що інтегруються. В позиції таких діячів, а серед них виділявся президент Франції III. де Голль, проглядалася тенденція домогтися певної незалежності Західної Європи від СІЛА, підвищення її ролі в міжнародних відносинах. А втім, усі учасники дискусії вважали інтеграцію необхідною для економіч­ного розвитку Західної Європи. Курс на інтеграцію в За­хідній Європі підтримували і Сполучені Штати, які спо­дівалися, що інтегрована Європа залишиться у сфері впливу Вашингтона, оскільки всі західноєвропейські країни були заінтересовані в збереженні і зміцненні НАТО, де представники США в усіх органах посідали командні позиції.

В 60-х роках три західноєвропейські організації — Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС), Спіль­ний ринок і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) — перетворилися на єдине Європейське еконо­мічне співтовариство, що стало новим кроком на шляху об'єднання. У 1967 р. керівні органи ЄОВС, Спільного ринку і Євратому злилися. Римський договір (1957) перед­бачав формування «Спільного ринку» до 1970 р. Договір торкався не тільки суто економічних інтересів його Учасників, він передбачав зближення їхньої політики в

6 9-

302

161

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

соціальній та зовнішньоекономічній сферах. Поступова почав складатися механізм координації зовнішньої політики. СІЛА уважно стежили за тим, щоб Європейсь­ке співтовариство не виходило за межі «північно­атлантичної» зовнішньої політики й нагадували, в разі потреби, про «комуністичну загрозу», особливо коли по­літика СРСР давала для цього підстави.

Втім, Сполученим Штатам нелегко було утримувати західноєвропейців під своїм контролем. Особливого кло­поту завдавала Вашингтонові «самостійницька» лінія пре­зидента де Голля, його спроби залучити до цієї лінії ФРН. Досить вірним союзником США в ці роки залиша­лася Великобританія, і саме тому де Голль чинив опір її вступу до Європейського співтовариства.

США і Великобританія всіляко підкреслювали свої «особливі» відносини. В грудні 1962 р. президент Д. Кеннеді зустрівся з прем'єр-міністром Г. Макмілланом у Насау (Багамські острови). Сторони проголосили, що США і Великобританія є природними союзниками. Макміллан підтримав американський план створення багатосторон­ніх ядерних сил у НАТО, згідно з яким ядерний потен­ціал Лондона й Парижа мав стати складовою частиною спільних сил НАТО під командуванням США. За кілька тижнів де Голль на прес-конференції рішуче відхилив пропозицію про участь Франції в багатосторонніх силах і заявив про її намір «самостійно створювати і в разі необ­хідності застосовувати свої атомні сили». Водночас за ви­могою Франції були припинені переговори про вступ Ве­ликобританії в Європейське економічне співтовариство.

Керівництво Сполучених Штатів, зокрема президент Кеннеді, вбачало мету стратегії де Голля в тому, щоб, по-перше, «забезпечити Франції керівну роль у Західній Європі» й заблокувати спроби «англосаксів» (тобто США і Великобританії) «пересунути» Францію на другорядне місце; по-друге, вести справу до об'єднання всієї Європи, включаючи роззброєну Німеччину, а згодом —миролюб­ну Росію, але без Британії. Де Голль неодноразово заяв­ляв, що СІЛА не повинні втручатися у справи Європи за винятком «надзвичайних обставин».

Дії де Голля цілком відповідали проголошеному ним курсові. У1963 р. в Парижі був підписаний франко-захід-нонімецький договір про співробітництво. Він передбачав

162