Тема 1 Радянсько-американські відносини

запропонував модель урегулювання конфліктів, яка грун­тувалась на одночасному використанні засобів дипломатії та силової боротьби («сходи ескалації» Г. Кана).

Одним з постулатів доктрини «гнучкого реагування» було визнання адміністрацією Кеннеді того факту, що очолюваний Радянським Союзом блок соціалістичних держав є довгостроковим історичним явищем. Тому збе­реження «балансу сил» у відносинах із СРСР стало однією з головних настанов зовнішньої політики США. Виходячи з того, що по лінії конфронтації двох блоків у Європі стабільність можлива, автори доктрини «гнучкого реагу­вання» прогнозували загострення протистояння двох систем у країнах «третього світу», вважаючи, що саме там з'явилась небезпека порушення світового балансу сил на користь СРСР, чого не повинні були допустити СЛІА.

В умовах піднесення національно-визвольних рухів на початку 60-х років, коли радянське керівництво зробило ставку саме на їх активну підтримку, Д. Кеннеді запропо­нував будувати радянсько-американські відносини на за­садах визнання і «заморожування» існуючого на той момент статус-кво.

Такі різні підходи до розуміння сутності мирного спів­існування не могли не вплинути на перебіг першої зустрічі лідерів СРСР і СЛІА, яка відбулася 3—4 червня 1961 р. у Відні. Мета зустрічі полягала в обговоренні найгостріших проблем міжнародного й двостороннього характеру, насамперед німецького мирного врегулювання і Західного Берліна, а також заборони ядерних випробу­вань. Ураховуючи провал квітневої інтервенції на Кубу в районі Плайя-Хірон, Кеннеді та його радники вважали, що поступки з боку США щодо Західного Берліна будуть негативно сприйняті внутрішньою опозицією та союз­никами й можуть бути кваліфіковані як черговий вияв слабкості президента. М. Хрущов розцінив цей підхід Д. Кеннеді як крок назад порівняно з позицією Д. Ейзен­хауера. Різка розбіжність сторін із приводу Західного Берліна під час віденської зустрічі стала однією з го­ловних причин того, що в 1961 р. було втрачено реальну можливість для поліпшення відносин між Радянським Союзом і США. Рівень протистояння двох великих держав не тільки не знизився, а навпаки, зріс, наслідком чого стало

137

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

спорудження в центрі Європи 13 серпня 1961р. Берлінського муру. Не було знайдено спільної мови і з питання про припинення ядерних випробувань, оскільки лідери обох держав дотримувались різних точок зору щодо створення системи контролю за випробуваннями.

«Карибська криза» й особливості американо-радянського протистоян­ня другої половини 60-х років

Залишаючись однією з головних проблем радян­сько-американських відносин, «берлінська кри­за» перейшла в латентну стадію, проте почала визрівати нова, найглибша з моменту закінчення другої світової війни криза у відносинах двох супердержав. Після розгрому на Плайя-Хірон антикастрівських сил, що здійс­нили вторгнення за підтримки СІЛА, кубинське керів­ництво проголосило курс на будівництво соціалізму. Реак­ція Сполучених Штатів на це була відверто ворожою, але до кінця 1961 р. кубино-американський конфлікт зали­шався в регіональних рамках. У листопаді в надрах Пен­тагону і ЦРУ було розроблено довгостроковий план під кодовою назвою «Мангуста», що мав на меті повалення режиму Кастро. В січні 1962 р. конфлікт між СІЛА і Кубою переходить на новий рівень: за ініціативою СІЛА Організація американських держав (ОАД) ухвалює рішення про визнання кубинського режиму несумісним із між­американською системою і про виключення Куби з ОАД. Наступне введення ембарго на торгівлю країн Латинської Америки з Кубою і розірвання з нею відносин 15 країнами континенту свідчили про те, що обов'язковою умовою членства в ОАД має стати принцип ідеологічної подібності її членів.

У відповідь на антикубинську політику СІЛА радян­ське керівництво на чолі з М. Хрущовим у квітні 1962 р. визнає соціалістичний характер перетворень на Кубі й

138