Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Війна була завершена в центрі Європи. За спиною радянських солдатів залишилися Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія, Болгарія та держави Прибал­тики, включені напередодні другої світової війни, як і українські та білоруські території, що потрапили до Польщі, територія колишньої Бессарабії, у склад СРСР. Тільки Югославія й Албанія визволилися від фашистської окупації здебільшого власними силами, під проводом комуністичних партій, що належали до Комінтерну. Та­ким чином, унаслідок перемоги антигітлерівської коаліції низка країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) від­новила державність.

Принципова позиція союзників (СРСР, США, Вели­кобританії) відносно визволених країн Західної й Східної Європи (тут термін Східна Європа використовується так, як його вживали в перші повоєнні роки, в тому числі в Організації Об'єднаних Націй. За сучасною терміноло­гією ці країни належать до регіону Центральної й Східної Європи) була викладена на конференції в Ялті (1945) у «Декларації про визволену Європу». В Декларації підкрес­лювалося, що три держави проводитимуть взаємні кон­сультації з питань створення демократичних режимів у визволених країнах, викорінення нацизму й фашизму, вільного вибору народами форми правління, демо­кратичних установ. Формулювання Декларації, підготов­лені американськими дипломатами, виходили із західного розуміння демократії. Американський учасник конфе­ренції в Ялті Ч. Болен пізніше дивувався, чому СРСР погодився на цей текст. В. Молотов («права рука» Сталіна в зовнішніх справах) згадував, що текст видався йому «надмірним». Але Сталін наказав погодитися, бо «ми зможемо виконувати його згодом по-своєму. Справа у співвідношенні сил». І справді, повоєнна політика СРСР у регіоні свідчила, що там, де співвідношення сил складалося на користь СРСР, Сталін невідхильно нав'язував свою волю. Так постали державні структури, відносини яких з Москвою дуже нагадували модель «старшого брата» у відносинах між республіками і цент­ром СРСР. Більшість керівників комуністичних партій країн ЦСЄ прийняли «правила гри» й, принаймні на початку існування європейської соціалістичної системи, неухильно виконували накази з Москви.

253

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

1

Намагаючись посилити принадність «реального соціа­лізму», відносини між країнами «соціалістичного табору», І або «співдружності», на Сході стали називати «між­народними відносинами нового типу», основою яких вва­жалися адейна єдність, принцип пролетарського та со­ціалістичного інтернаціоналізму, інші принципи діяль­ності комуністичних партій в той час. Насправді нового в цих відносинах практично нічого не було порівняно з аналогічними багатосторонніми відносинами капіталіс­тичних країн.

• Сателітизація країн Східної Європи. Становлення режимів «народної де­мократії»

У перші повоєнні роки в зовнішній політиці СРСР, інших країн ЦСЄ та західноєвропейських країн зберігалася інерція союзних відносин у боротьбі з фашистською Німеччиною. Провідною лінією політики було запобігання відродженню німецького мі­літаризму. В 1943—1949. pp. СРСР уклав із країнами ЦСЄ низку договорів, які передбачали співробітництво у справі відвертання «німецької загрози». Країни регіону підпи­сали аналогічні договори між собою, що створило мережу угод, які зобов'язували країни-учасниці до взаємних консультацій з питань зовнішньої політики, а також до розвитку всебічного співробітництва. Загалом країни ре­гіону підписали понад 35 договорів, що визначали їхні взаємини після другої світової війни.

На продовження союзів воєнного часу в 1947— 1948 pp. велися переговори про підписання договорів, спрямованих проти загрози відродження німецького мілі­таризму, між Францією і Чехословаччиною, Францією і Польщею. Початок «холодної війни» завадив завершенню цих переговорів.

254