Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Основні етапи політики США в Латинській Америці

Аналіз основних етапів політики США в Латин­ській Америці після другої світової війни дає змогу простежити тісний зв'язок тих чи інших акцій Вашингтона з наростанням антиімперіалістичних тенденцій у країнах регіону, з масовими народними висту­пами проти засилля монополій СІЛА та місцевої олігархії. СІЛА застосовували в Латинській Америці широкий арсе­нал методів — від підтримки буржуазних реформ і еконо­мічної допомоги до збройної інтервенції й військових переворотів.

З початком у 1950 р. війни в Кореї, користуючись загостренням міжнародної напруженості, СІЛА намага­лися тісніше прив'язати країни Латинської Америки до своєї агресивної зовнішньої політики.

У своїй латиноамериканській політиці Вашингтон орієнтувався на антидиктаторські режими й надавав їм необмежену підтримку аж до прямого втручання у внут­рішні справи суверенних держав. Яскравим прикладом є організована СЛІА в 1954 р. інтервенція проти Гватемали.

З другої половини 50-х років у відносинах США з країнами Латинської Америки почала розростатися кри­за, що була зумовлена, з одного боку, загальним підне­сенням визвольного руху у світі, а з іншого — загострен­ням економічної ситуації на континенті. Незважаючи на зовнішню підтримку, впали диктаторські режими в Ко­лумбії, Венесуелі, Аргентині. Ланцюг імперіалістичного панування був розірваний на Кубі.

Піднесення революційної боротьби в Латинській Аме­риці та провал інтервенціоналістського курсу США ЩОДО Куби змусили Вашингтон поєднувати методи агресії з методами буржуазних реформ. Яскравим свідченням цьо­му стала відома програма «Союз заради прогресу», що втілювала ідею «мирної регульованої революції».

Але вже в середині 60-х років, а саме з розв'язанням широкомасштабної агресії США у В'єтнамі, Вашингтон у своїх підходах до Латинської Америки починає займати позицію сили.

497

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Так, США висунули «доктрину Джонсона—Манна», допомогою якої Вашингтон, прикриваючись неспр* тям «нової Куби», намагався обмежити право народів. -ганської Америки на самовизначення.

Вторгнення американських морських піхотинців у Дд мініканську Республіку в 1965 р. означало відродженняі політиці США методів «великого кийка» та «диплон канонерок».

З моменту висунення Р. Ніксоном «Гуамської докг ни» (1969), яка мала на меті підключити до стратегії нові «центри сили», політика Вашингтона в Латинсы Америці стала визначатись як «диференційоваї підхід», ставка на «привілейованих союзників», матія «малопомітної присутності». Дедалі більшого зі чення набуває питання про оптимальних союзш СІЛА на континенті. Привілейованими союзниками бул визнані диктаторські режими Бразилії, Аргентини, Чі (після перевороту 1973 p.), з якими розширяються сторонні відносини.

З приходом до влади в 1979 р. адміністрації Д. Карі ра демократична партія СІЛА спробувала піднес престиж Вашингтона в Латинській Америці й у всьоі світі шляхом проголошення кампанії із захисту людини», засудження реакційних диктатур та оі відносин зі своїми латиноамериканськими сусіда» Однак ішлося здебільшого про надання диктаторсі режимам дещо «респектабельнішого» характеру, абі заспокоїти критиків їхньої недемократичної діяльності. _ 1977 р. після тривалих і складних переговорів між СІЛА і Панамою був підписаний новий договір про Панамськ канал, який у 1999 р. має перейти під повне упра цієї латиноамериканської держави.

Латиноамериканська інтеграція