Тема 7 Система міжафриканських відносин

З перших днів свого існування ОАЄ відігравала дуж велику роль у виробленні спільної політики й вєдєнї спільної боротьби африканських держав за ліквідацію кс лоніальної системи. В 60—70-х роках особливу увагу ОА< приділяла ліквідації португальської колоніальної імперії Африці (Гвінея-Бісау, Ангола, Мозамбік, Острови Зеле ного Мису — сучасна Кабо-Верде), звільненню Зімбабв* Намібії та ліквідації расистського режиму в ПАР. Урешті решт ці завдання були вирішені. Португальські колон стали незалежними: Гвінея-Бісау — 1973 p., Кабо-Верд* Ангола, Мозамбік — 1975 р. У 1980 р. Зімбабве і в 1990 і Намібія здобули незалежність. У 1994 р. впав расистськи режим у ПАР. Протягом 60—70-х років ліквідація коло ніалізму та расизму становила головну мету діяльнос: ОАЄ. Прагнення до її досягнення було головним стим> лятором налагодження політичного співробітництва і взаємодії між африканськими країнами. По суті справ ОАЄ та її органи компенсували здебільшого дуже низі кий рівень двосторонніх політичних відносин між афри ганськими державами.

Важливий чинник у діяльності ОАЄ і в розвитку все бічного співробітництва між державами Африки в 60-70-ті роки становила необхідність збереження миру н африканському континенті загалом і в кожній окремі країні. Відразу ж після досягнення незалежності (Белі гійське Конго) або через кілька років після цього афря канські країни ставали жертвами збройних конфлікті (нагадаємо, що вони поділяються на два головні види -міждержавні збройні конфлікти й громадянські війни Типовим при цьому було втручання західних держав, ш самлеред колишніх метрополій, зокрема з метою змії нення своїх позицій.

ОАЄ відігравала активну роль у миротворчому процеї в Африці. Першим дуже серйозним випробуванням дл неї став конфлікт у Бельгійському Конго (згодом РеспуС ліка Заїр), який виник задовго до створення ОАЄ. Кол 30 червня 1960 р. була проголошена незалежність Белі гійського Конго, то відразу з'ясувалося, що в країні бр< кує людей з вищою освітою для створення уряду й упраї ління державою. Партії, що почали виникати в 50-ті рс ки, створювалися за етнічним принципом і представлял інтереси верхівок різноманітних племен. За політичним

45

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

переконаннями вони були як лівими, так і консерват ними. В 1960—1965 pp. в країні вирувала війна. В 1960 _ж.„ уряд очолив лідер створеної ним же в 1958 р. партії Най ціональний рух Конго Патріс Лумумба, за етнічним ходженням тетела (місце проживання цього етносу східна частина країни, район р. Луалаба). Президенто» країни став Джозеф Касавубу, за етнічною налез конго. Він очолював створену ним у 1956 р. партію АБАКС (Альянс народу Баконго) і протистояв П. Лумумбі.

Якщо Лумумба та його партія були прихильні централізму й противниками привілеїв білих поселені, та європейського домінування, то Касавубу обстоюва*; федерацію або конфедерацію та мав прозахідну орієн-й тацію. '-"і

5 липня 1960 р. в столиці Леопольдвілі повстали сол-^ дати, обурені надзвичайно високими окладами бельгій­ських офіцерів у конголезькій армії. У відповідь бельгійські морські піхотинці відкрили вогонь. їхня чисельність У країні після початку повстання була збільшена. Завдяки поступкам уряду повстання припинилося, але криза не! вщухала. Найбагатша провінція Катанга (Шаба) 11 липня] 1960 p. проголосила незалежність, очолив її Моїз Чомбе: ] Фактично незалежними стали Східна провінція на чолі з \ прихильником П. Лумумби Антуаном Пзенгою, якого щд-' тримували прокомуністичні елементи, а також провінція І Касаї на чолі з королем Калонджі. У вересні 1960 р внаслідок перевороту владу в столиці захопив полковник Мобуту. Взимку 1960—1961 pp. вплив прокомуністичних j елементів зменшився, але Гана та Гвінея продовжували] допомагати Гізензі, оскільки вважали, що він один спро­можний упоратися з економічною та політичною дезінте- , грацією. П. Лумумба спробував пробратись у Стенлівіль] (Кісангані) до А. Гізенги, але його було схоплено, переда­но людям М. Чомбе, а ті його 17 січня 1961 р. вбили. Після цього за допомогою Заходу Касавубу повернувся до влади. ООН приступила до реорганізації збройних фор­мувань центрального уряду, щоб перетворити їх на на-і ціональну армію під африканським цивільним контро-. лем. В країні за допомогою Заходу було сформовано кабі- | нет Сіріла Адули, прихильника Касавубу, а віце-прем'є-ром призначено Антуана Гізенгу. Уряд, позбавлений під- \ тримки фактично незалежної Катанги, почав зазнавати]

458