Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

для активного та тривалого економічного співробіт з Японією.

Третім фактором стало сировинне та енергетичне баї гатство регіону ПСА. Країни регіону постачають на сг^ товий ринок 96,6 % олова та олов'яних сплавів, 40,2 тропічної деревини, 30,7 % нікелю, 28,8 % боксі 23,7 % цукру. В умовах нестабільного становища Близькому Сході пріоритетного значення для Японії була нафта з ПСА, особливо з Індонезії. Частка Японії індонезійському нафтовому експорті становить 54 %, аб близько 30 млн т, причому Японія постійно доклада зусиль до розробки газових родовищ в Індонезії.

Ще одним фактором підвищеного інтересу Японії дгі країн ПСА є наявність значних ресурсів робочої сили] яка дає можливість вигідно розташовувати тут трудо^ місткі, часом збиткові в розвинутих країнах виробні Дешевина робочої сили поряд з відносно низькою тістю землі, будівництва, ірригації, послуг, низьким р нем ренти забезпечує отримання більш високих нор» прибутку, ніж в інших регіонах.

Важливим фактором підвищеної уваги Японії до країв регіону можна вважати й відносну політичну стабільнісг" у цих державах. Якщо в перші повоєнні десятилі комуністичні партії становили грізну опозицію більше урядів країн АСЕАН, то в 70-ті роки всі вони були at заборонені, або вже не приховували якоїсь серйозної не безпеки. До того ж країни регіону домоглися помітні зрушень і в справі стабілізації внутрішньої обстановї що виявилось в усталенні інститутів парламентаризму, зменшенні внутрішніх конфліктів на етнічній основі, усуненні чи пом'якшенні міждержавних суперечносте! щодо спірних територій. Таким чином, стабільність по літичних режимів, насамперед у країнах АСЕАН, сі мулювала внутрішнє нагромадження та знижувала ризику для японських вкладників капіталу.

Проте чи не найголовнішою причиною пріоритетне ПСА, зокрема асеанівського субрегіону, для Японії його зростаюча стратегічна значущість. На території П( перехрещуються морські шляхи, що зв'язують Тихий Індійський океани, проходить низка важливих ванта:* потоків, тут же розташована одна з найінтенсивніших рухом Малаккська протока, якою щоденно проході близько 150 суден. Більша частина цих суден прямує сг

322

в японські порти. Отже, такі країни, як Індонезія, Ма­лайзія і Сінгапур, контролюють суттєву частину зовніш­ньої торгівлі Японії та практично весь її імпорт нафти з Близького та Середнього Сходу. Саме тому Малаккська, Зондська та Ломбокська протоки й Південно- Китайське та Східно-Китайське моря потрапили до розряду «стра­тегічних» напрямів японської зовнішньої політики. Япо­нія дуже ревно ставиться до оборони морських кому­нікацій: досить згадати заяви офіційного Токіо про здат­ність Японії в разі необхідності блокувати Малаккську протоку, спроби японського уряду посилити сферу відпо­відальності за безпеку цих комунікацій у межах тисячо-мильної зони на південь від Японських островів, а також безкоштовне встановлення електронної навігаційної сис­теми для забезпечення безпеки судноплавства в Малак­кській протоці.

Таким чином, зростаючий економічний потенціал країн ПСА, зокрема країн АСЕАН, становив інтерес для Японії з троякої точки зору: як політично надійне джере­ло отримання деяких видів сировини, палива та ма­теріалів; як можливість використання відносно дешевої робочої сили та енергії для створення неконкурентоспро­можних у самій Японії виробництв; як зростаючий ринок збуту японської промислової продукції. Окрім суто еко­номічних факторів, підвищена увага ділових і політичних кіл Японії до південно-східноазіатського регіону зумов­лювалася його стратегічною, а також політичною зна­чущістю як з точки зору «комплексного забезпечення без­пеки» країни, так і з точки зору активізації зовнішньопо­літичної діяльності Японії, особливо з огляду на те, що Асоціація країн Південно-Східної Азії перетворилася на вагомий фактор політичного та економічного розвитку азіатсько-тихоокеанського регіону.

З другої половини 70-х років радикальні зміни у внутрішньополітичній обстановці Японії та на міжнарод­ній арені привели до поступового перегляду пріоритетів у зовнішній політиці Токіо. Справа в тому, що японські вчені-мгжщродники вважали повоєнну зовнішню політи­ку країни Щносно пасивною через специфічні позиції країни (економічна залежність від зовнішнього середо­вища). Критика «пасивної дипломатії» поступово ви-Кристалізувала ідею диверсифікації зовнішньої політики. Підвищився інтерес до процесу «деголлізації» — приве-

ц*

323

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН