Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

союзницьких відносин у політичній, військовій та еко­номічній сферах. Блокова біполярність ставала реаль­ністю.

Особливості протистояння Заходу і Сходу в другій половині 50-х — на початку 60-х років

Смерть Й. Сталіна в березні 1953 р. спричинила певні зміни не лише в розподілі сил у керівництві СРСР, а й у світовому масштабі. Розпочалася нова фаза розвитку міжнародних відносин. Унаслідок внутрішньопартійної боротьби за владу на початку 1955 р. лідером СРСР став М. Хрущов. Він прого­лосив новий курс — на «мирне співіснування» між учасниками протистояння. У теоретичному плані ця ідея не була новою: вона висувалася В. Леніним у 20-х роках на противагу планам «світової революції». Хрущов, визначивши на XX з'їзді КПРС курс на «мирне співіс­нування» як «генеральну лінію» зовнішньої політики СРСР, уперше з тих часів надав ідеям засновника радян­ської держави практичного застосування.

Зміни, що їх зазнав зовнішньополітичний курс СРСР, спричинювалися низкою факторів. По-перше, Хрущов розумів, що будь-який конфлікт між двома наддержавами перетвориться на атомну війну. Нагромаджені атомні потенціали обох сторін були здатні дощенту знищити супротивника, а разом і більшу частину всього світу. По-друге, створення Радянським Союзом атомної (1949) та водневої (серпень 1953) бомб, а також «тріади» носіїв ядерної зброї давало змогу завдати ефективного удару по території супротивника. Таким чином, значно слабшим стало відчуття «обложеної фортеці». По-третє, СРСР була необхідна мирна пауза для реалізації грандіозних планів економічних перетворень, що їх задумав Хрущов.

71

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Певні зміни відбулися й у західному таборі. Суецька криза 1956 р. (під час її Великобританія та Францщ опинилися перед загрозою збройного конфлікту з СРСР і, не підтримані США та іншими західними країнами, мусили припинити воєнні дії) довела, що європейські країни не тільки залишаються вразливими, а й потрапили в залежність від «ядерної парасольки» СІЛА Так з'яви­лися перші ознаки неоднорідності в західному таборі.

Більшого прагматизму набули й настанови політич­ного керівництва США під час правління другої адмі­ністрації Д. Ейзенхауера. СІЛА відмовилися від концепції «масованої війни» в умовах ядерного протистояння, замінивши її доктриною «обмеженої війни», що вже не передбачала тотального знищення супротивника, а лише перемогу в тому чи іншому конфлікті, з обмеженим за­стосуванням ядерної зброї на певному театрі воєнних дій. Подібні зміни уможливили певне потепління міжна­родного клімату. Поліпшенням відносин СІЛА і СРСР позначилася друга половина 1959 р. Певною мірою це спричинювалося надмірним загостренням кризи навколо Берліна, а також розгортанням відкритої конфронтації;: СРСР і Китаю, лідери якого звинуватили Хрущова та| радянське керівництво в «ревізіонізмі». Конфлікт із Ки-| таєм підривав позиції СРСР у «третьому світі» та розколі лював єдність соцтабору. Я

У вересні 1959 р. в Кемп-Девіді відбулася зустріч т вищому рівні між Хрущовим і Ейзенхауером. На жаль, щ зустріч не мала серйозних наслідків. Більш того, етаї поліпшення радянсько-американських відносин скорої закінчився. Хрущов перебував під тиском як зовнішнім, ^ боку китайського керівництва, так і внутрішнім, з бок радянських неосталіністів. На адресу Хрущова лунал звинувачення в «невиправданих поступках світовому ім­періалізмові», в «угодовській» позиції щодо СІЛА. Віро-гіднОі саме тому досить незначний епізод з американ^ ським літаком-розвідником У-2, збитим 1 травня 1960 р,і над територією СРСР, був використаний радянський лідером як привід для відмови взяти участь у Паризькії конференції на вищому рівні, призначеній на травені 1960 р. Ця конференція мала на меті пошук шляхи вирішення німецької проблеми, що залишалася головної

72