Тема 6 Близький та Середній Схід у систем* міжнародних відносин

ритет Єгипту та його президента Г. А. Насера, що став визнаним лідером арабського світу. Ослабли позиції Ве­ликобританії й Франції на Близькому Сході. Віднині цей регіон став ареною суперництва двох наддержав — СІЛА і Радянського Союзу.

5 січня 1957р. у щорічному посланні до конгресу США президеж запропонував конгресові ухвалити резолюцію, відому як ^доктрина Ейзенхауерв». Вона передбачала право президента використати силу на Близькому Сході в разі «прямого» комуністичного нападу або агресії з боку «країни, що контролюється міжнародним комунізмом». Президент мав отримати повноваження надати арабським країнам, що приймуть «доктрину Ейзенхауе-ра», допомогу в розмірі 200 млн доларів. Але більшість арабських країн відмовилася прийняти «доктрину Ейзен-хауера».

СРСР зміцнив свої позиції в регіоні. Він забезпечував фінансову підтримку будівництву Асуанської греблі. 26 січня Єгипет і СРСР гвдписали угоду про економічне й технічне співробітництво.

Війна етимуяїовала доцентрові тенденції в арабському світі. 1 лютого 1958р. буяй підписана угода про об'єднан­ня Єгипту й Сирії в унітарну державу — Об'єднану Арабську Республіку (ОАР). Створення: ОАР розглядалося як перший крок на шляху до загальної арабської єдності Після утворення ОАР до неї приєднався Ємен на права* федерації.

Великобританія виявила активність у створенні об'єд­нання монархічних режимів, де при владі перебувалі представники династії Хашимшв,

14 лютого 1958 р. було проголошено створенш Хашимітської Арабської Федерації у складі Іраку і Йорданії За вимогою Лондона головою федерації став король Граю Фейсал II, прем'єр-міністром — Hyp і Саїд. Таким чином головна роль у цьому союзі відводилася Іраку Саудівській Аравії також було запропоновано вступити ] федерацію. Вона відмовилася і заявила про нейтраліте' щодо ірако-йорданського союзу й ОАР.

Федерація виявилася нежитгєстійкою. Військово-по літична інтеграція, координація зовнішньополітичної ді яльності й економічне Співробітництво просувалися дуж мляво.

43

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Іракський режим бачив у федерації засіб абсорбції Йорданії, що загострювало ірако-йорданські супереч­ності.

Посилювався революційний рух у Лівані. Під час війни 1956 р. уряд Лівану відмовився розірвати дипло­матичні відносини з Францією. Ліван визнав «доктрину Ейзенхауера». Курс уряду викликав широкий рух протес­ту, до якого були втягнуті широкі верстви населення. В травні 1958 р. в країні вибухнула гостра політична криза, загальний страйк переріс у повстання.

Режим президента К. Шамуна звернувся по допомогу до СІЛА. Вашингтон направив до берегів Лівану кораблі 6-го американського флоту. Водночас було вирішено ви­користати механізм Багдадського пакту. Нарада військо­вої комісії Багдадського пакту ухвалила рішення про на­дання допомоги урядові Лівану. Іракський уряд почав вербувати «добровольців» для вирядження в Ліван.

Це прискорило революційний вибух у самому Іраку. Військові частини, що готувалися для відправлення в Ліван, повернули зброю проти монархічного режиму. 14 липня 1958р. штурмом був здобутий королівський палац, король Фейсал та всі члени королівської сім'ї загинули. Згодом така ж доля спіткала й колишнього прем'єр-мі­ністра Нурі Саїда.

Ірак було проголошено незалежною республікою. Респуб­ліканська влада заявила про вихід з Хашимітської феде­рації й Багдадського пакту.

Президент Лівану й король Йорданії звернулися до СІЛА і Великобританії з проханням про допомогу.

15 липня 1958р. США почали висадку свого 20-тисячно-го контингенту в Лівані.

^ 17 липня 1958 р. Великобританія направила війська в Йорданію.

В жовтні 1958 р. США вивели свої війська з Лівану. Новим президентом країни став Ф. Шихаб. Уряд очолив Р. Караме.

В листопаді 1958 р. завершилася евакуація англійських військ з Йорданії.

432