Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій політиці

60-х років. Започаткував ідеологію Руху неприєднання Д. Неру.

З ініціативи прем'єр-міністра Індії Д. Неру, президен­та Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насе-ра, керівників Індонезії й Гани та інших держав у вересні 1961 р. в Белграді відбулася конференція 25 гнав урядів, що поклала початок Рухові неприєднання. її організаторами стали Югославія, Єгипет, Індія, Індонезія та Афганістан. Учасники Руху, більшість яких уважала, що СІЛА і СРСР несуть рівну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до вій­ськово-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.

З 1981 р. 1 вересня святкується як День Руху непри­єднання.

Своєрідність організаційного боку діяльності Руху не­приєднання полягає в тому, що він функціонує без Ста­туту, тобто немає основоположного документа, який ви­значав би його мету, завдання та структуру, регламенту­вав функції його органів.

Головні програмні документи Руху неприєднання приймаються на конференціях глав держав та урядів, що проводяться регулярно (Белград — 1961 p., Каїр — 1964 р., Лусака — 1970 р., Алжир — 1973 р., Коломбо — 1976 p., Гавана — 1979 p.). Країна, в якій проводиться конференція у верхах, стає країною-координатором, а її керівник — головою руху. Країна-коордйнатор і керівник Руху неприєднання забезпечують підготовку його фору­мів та документів. Для обговорення актуальних проблем проводяться конференції міністрів закордонних справ.

Документи Руху неприєднання ухвалюються на основі консенсусу й мають рекомендаційний характер.

Отже, цілі та принципи Руху неприєднання зафіксо­вані в програмних документах його форумів. Це — бо­ротьба проти імперіалізму, колоніалізму й неоколоніа­лізму, апартеїду, расизму та всіх форм гегемонізму й ^експансіонізму, за мирне співіснування держав, розрядку Міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, ^ перебудову світових економічних відносин, за новий Міжнародний інформаційний порядок.

8*

227

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

■шгамкшж

Еволюція Руху неприєднання в 60—70-ті роки

Зовнішньополітична активність нових сувереі них держав відображається в міжнародних аї тах, прийнятих ними самостійно або спільно іншими державами. Функція підтримання миру й мі;— родної безпеки є одним з найважливіших аспектів нішньополітичної діяльності афро-азіатських країн, функція охоплює такі питання, як загальне й повне і зброєння (ліквідація іноземних військових баз, евакуаі іноземних військ), заборона застосування атомної зброї проведення ядерних випробувань, мирне розв'язання -~' державних конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й п роззброєння та суворий міжнародний контроль за озбг. єннями має на меті не лише збереження миру, а й ві вільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсі для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабств на Землі. В розглядуваний період на сесіях Генеральне Асамблеї ООН, у Комітеті ООН з роззброєння та в ііш™ її органах представники країн Азії й Африки брали тивну участь в обговоренні питань роззброєння, і креслювали свою заінтересованість у їхньому швидкої розв'язанні, часто виступали з конструктивними пропо|

зиціями.

Перша Асамблея Організації африканської єдне (Каїр, 17—21 червня 1964 р.) ухвалила Декларацію оголошення Африки без'ядерною зоною. Керівники африї ганських держав заявили про готовність взяти на cef^A зобов'язання не виробляти ядерної зброї й не" встановл" вати контроль над нею, закликали всі держави взяти себе аналогічні зобов'язання, а ядерні держави — поваї жати Декларацію, дотримуватися її вимог. Асамблея ОАв звернулася до Генеральної Асамблеї ООН з проха схвалити декларацію і вжити всіх необхідних заходів скликання міжнародної конференції з цих питань. ГІр ект резолюції, поданий 28 африканськими країнами членами ОАЄ, був одноголосно схвалений XX сесією Ге

228