Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

кризовою проблемою у Європі. Таким чином, було втра­чено ще одну нагоду принаймні зменшити напруження протистояння в «холодній війні».

Нова криза розпочалася вже за нової адміністрації Д. Кеннеди В ніч із 12 на 13 серпня 1961 р. за наказом східнонімецького керівництва в Берліні було споруджено огорожу з колючого дроту навколо Західного Берліна, яку пізніше було замінено на бетонну стіну. Берлінський мур став матеріальним виразом поділу міста на західну і східну частини, символом розколу Європи на два ворогу­ючі табори. Наступним кроком на шляху загострення конфронтації стали події навколо розміщення радянських ракет з ядерними боезарядами на Кубі. Розташування радянських ядерних сил у безпосередній близькості до США було не лише відповіддю на аналогічні дії США в Туреччині, а насамперед спробою СРСР принципово змінити ситуацію у світі на свою користь, здобути певну політичну перемогу над супротивником. Сполучені Штати також сприяли загостренню конфлікту. Маючи інформацію щодо розташування на Кубі радянських військ та ракет, керівництво СІЛА протягом чотирьох місяців вичікувало й прореагувало лише тоді, коли це стало вигідним СІЛА, великою мірою з внутрішньопо­літичних причин.

Загострення конфронтації внаслідок подібних дій обох сторін призвело до найнебезпечнішої кризи часів «холодної війни», відомої як «карибська криза». Ця криза багато в чому стала лакмусом, що виявив справжні мотиви поведінки СРСР і США на міжнародній арені. Радянський Союз прагнув із розміщенням ракет на Кубі Досягти паритету зі США в ядерному протистоянні. Спо­лучені Штати, роздратовані вже самим фактом існування біля своїх кордонів держави з прорадянським режимом, під час кризи зі всією очевидністю продемонстрували непохитну вірність ідеї зон впливу світових держав та виключного контролю за ними з боку відповідних дер­жав. Такою зоною для СІЛА був Карибський басейн, і Сполучені Штати виявили готовність удатися до будь-яких заходів, аби не допустити послаблення там свого впливу. Таким чином, обидві сторони підтвердили свою Жорстку позицію щодо збереження тиску на країни-

73

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

сателіти. Попри декларовані принципи самовизначення та загальної безпеки, вони керувалися лише вимогами задоволення своїх національних інтересів. <

Водночас слід зазначити, що «карибська криза» не призвела до ядерної війни саме тому, що жодна з її сторін] не бажала переростання політичного конфлікту у воєн-) ний. СРСР намагався «залякати» СІЛА, змусити супро-; тивника рахуватися із загрозою ядерного удару зблизька, що мало стримувати лідерів США. «Карибська криза» показала хисткість миру в епоху ядерного протистояння. Але саме вона змусила обидві наддержави замислитися над безглуздям ядерної війни та ядерного стримування. Ця криза стала останнім випадком прямого протистоян* ня сторін у «холодній війні», і жодного разу в майбут­ньому СРСР і США не доводили конфронтацію так близько до межі світової ядерної катастрофи.

Тема 4

НІМЕЦЬКА ПРОБЛЕМА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Боротьба навколо німецького врегулюван­ня після Потсдамської конференції (1945—1949). Створення двох німецьких держав

Німецька проблема в 1949—1955 pp. Вступ ФРН до НАТО

Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза» 1958—1961 pp.

Боротьба навколо німецького врегу­лювання після Потсдамської конфе­ренції (1945—1949). Створення двох німецьких держав

Згідно з Потсдамською угодою в Німеччині мали бути забезпечені демократичні свободи, 'діяль­ність демократичних політичних партій, введен­ня принципу виборності влади і, що дуже важливо, ство­рено централізований німецький уряд, який мав ухвалити Документ про мирне врегулювання, складання якого по­кладалося на новий орган — Раду міністрів закордонних справ. Передбачалося, що такий уряд формуватиметься через «центральні німецькі адміністративні департаменти, очолювані державними секретарями». Але в тій же

75

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Потсдамській угоді вперше запроваджувався в міжна­родно-правову практику термін «західні зони», тобто йшлося про поділ Німеччини за принципом Схід—Захід. Щодо репараційного питання, то запропонований спосіб його вирішення далеко не зміцнював декларованого прин­ципу збереження економічної єдності Німеччини. Тому багато вчених не без підстав уважають, що Потсдамська угода фактично зафіксувала поділ Німеччини.

Перешкодити цьому міг згадуваний «центральний ні­мецький уряд». Але Союзна контрольна рада (СКР), яка забезпечувала реалізацію потсдамських рішень, діяла на засадах консенсусу, і Франція скористалася правом вето, коли на порядку денному постало питання про створення «німецьких центральних департаментів». Мабуть, це було пов'язано з несприйняттям Парижем ідеї єдиної Німеч­чини, його прагненням у разі створення такої отримати принаймні компенсацію у вигляді анексії Саару й Руру.

2 жовтня 1945 р. представник американської адмі­ністрації генерал Л. Клей запропонував начальникові Ра­дянської військової адміністрації Німеччини генералові В. Соколовському створити аналогічні департаменти для американської й радянської зон, сподіваючись, що інші зони в такій ситуації змушені будуть приєднатися.

У листопаді 1945 р. у Контрольній раді радянська сто­рона висловилася проти цієї пропозиції. Офіційним аргу­ментом було небажання порушувати принцип чотиристо­роннього управління Німеччиною.

Слід зазначити, що на той період лише в радянській зоні існували центральні німецькі адміністративні органи управління окремими галузями економіки. Тому форму­вання багатозонних органів мало орієнтуватися в орга­нізаційному плані на радянський зразок. Здавалося б,: американська пропозиція була виграшною для радян-| ської сторони.- Але це означало би погіршення відносин! із Францією, єдиною з західних країн, в уряді якої булй| комуністи і взаємини з якою були набагато тешііши ніж з іншими союзниками. Тому, як вважає чимало слідників, у тій ситуації сталася підміна державних іі тересів партійними. Ідеологізація дипломатії збільї недовіру до неї.

Німецька економіка в західних секторах і надалі валася самими союзниками. В умовах повоєнної кризи

76