Тема 2 Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х років)

Наступним етапом процесу розрядки в Європі стала нормалізація відносин між ФРН і НДР. 21 грудня 1971р. в Берліні був підписаний договір про основи відносин між НДР і ФРН. Сторони встановили міждержавні відносини, і ФРН відмовилася від спроб представляти в міжнарод­них відносинах «східну Німеччину». Як непринципову поступку ФРН з боку НДР можна розцінювати рішення обмінятися не посольствами, а постійними представ­ництвами, що трохи пом'якшувало для ФРН визнання НДР окремою державою.

18 вересня 1973 р. НДР і ФРН стали членами ООН.

Досить несподівано виявилися складними переговори ФРН із Чехословаччиною про нормалізацію відносин. У московській «Домовленості» ФРН виявила готовність ви­знати Мюнхенський договір між фашистською Німеччи­ною і Чехословаччиною 1938 р. «недійсним із самого початку». Однак під час переговорів ФРН і Чехословач-чини виявилося, що таке формулювання може, зокрема, викликати матеріальні та інші претензії колишніх меш­канців районів Чехословаччини, що відійшли до Німеч­чини за Мюнхенським договором, до урядів ФРН і ЧССР. Адже «з самого початку», тобто з вересня 1938 р. до захоплення Чехословаччини Німеччиною в березні 1939 р. й до завершення війни в травні 1945 p., правові акти на цих територіях укладалися саме на основі Мюн­хенського договору. Невизнання цього створювало під­стави для претензій. Отже, було знайдене інше формулю­вання: Мюнхенський договір 1938 р. проголошувався «неістотним», тобто знімалося питання про строки його недійсності Спеціально також зазначалося, що новий договір не стосується правових наслідків, які випливають із права, застосовуваного з вересня 1938 р. до травня 1945 p., і не дає підстав для матеріальних претензій до ФРН із боку ЧССР.

У 1973 р. були нормалізовані відносини між ФРН і Угорщиною та Болгарією, які не мали суттєвих після­воєнних проблем у відносинах з ФРН, але чекали завер­шення переговорів ФРН із ЧССР (Румунія і Югославія нормалізували відносини з ФРН ще до 1970 p.).

Так завершився важливий етап «нової східної полі­тики» ФРН, який зміцнив європейську розрядку. Керів-

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

ники країн Східної Європи сподівалися на подальше по­ліпшення відносин із ФРН, і ці сподівання не в останню чергу пов'язувалися з особистістю канцлера ФРН В. Брандта. Проте історія взагалі, й історія міжнародних відносин зокрема, не позбавлені випадковостей. Згодом у найближчому оточенні В. Брандта було викрито агента спецслужб НДР, і в травні 1974 р. В. Брандт мусив піти у відставку. Згодом В. Брандт став головою Соціалістич­ного Інтернаціоналу, очолював різні комісії, що розгля­дали нагальні міжнародні проблеми, але в керівництво ФРН уже не повертався.

Деякі західні опоненти В. Брандта розцінили «нову східну політику» ФРН як примирення з Берлінським муром і неприпустиму поступку СРСР, увічнення розко­лу Німеччини та Європи загалом. Історія розсудила інак­ше. Вже наприкінці 80-х років мур був зруйнований, і невдовзі постала об'єднана Німеччина.

• Курс Франції на розрядку та співро­бітництво «від Атлантики до Уралу»

Вихід Франції з системи інтегрованого команду­вання збройними силами НАТО в 1966 р. і ліквідація військових баз та інститутів блоку, що перебували на її території, безперечно, свідчили про глибоку кризу в системі західних союзів.

•Політика протистояння та ультимативних вимог щодо' своїх головних партнерів — СІЛА, Великобританії та-! ФРН у межах як Атлантичного союзу, так і Європейсько- [ го економічного співтовариства призвела в другій пН ловині 60-х років до фактичної зовнішньополітичної ізо­ляції Парижа. Тому прагнення керівництва П'ятої! Республіки до розширення та поглиблення відносин зі країнами протилежного блоку, яке знаменувало повер­нення до старої європейської моделі зовнішньополітичної]

168