Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

• Китайсько-індійський збройний конфлікт 1962 р. та його вплив на міжнародні відносини в Південній Азії

І

ндія вітала перемогу народної революції в Китаї й проголошення 1 жовтня 1949 р. Китайської Народної Республіки. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років, на відміну від багатьох азіатських країн, вона не виявляла побоювань у зв'язку з тради­ційним експансіонізмом і шовінізмом Китаю, який у минулому виказував свої претензії на сюзеренітет і навіть суверенітет над багатьма країнами Південної й Південно-Східної Азії. Індійський уряд виходив з того, що в мину­лому дві країни підтримували дружні відносини, хоч їхні окремі райони були загарбані іноземними державами й поділені на сфери впливу, і прагнув докладати чесних і щирих зусиль для розвитку дружби й співробітництва з великим сусідом. Уже в 1947—1950 pp. Індія намагалася переконати Китай у необхідності досягнення мирної до­мовленості з далай-ламою в Тибеті. Проте спроби Індії мирно врегулювати тибетську проблему були розцінені в Пекіні як втручання у внутрішні справи Китаю і ви­кликали різкі заяви на її адресу. Проте не Індія, а західні держави постачали зброю і провокували певні тибетські верстви на повстання проти нового пекінського уряду.

Прагнення Індії до розширення сфери миру, дружби й співробітництва в Азії, її зусилля в ООН і поза її межами, спрямовані на досягнення мирного врегулювання конф­лікту на Корейському півострові, в який були безпосе­редньо втягнеш Китай і США, сприяли певному пом'як­шенню антиіндійських настроїв Пекіна у зв'язку з ти­бетською проблемою. Це стало поштовхом до неофіцій­них переговорів, дало змогу здійснити офіційні запити на найвищому й робочому рівнях і досягнути домовленості провести переговори з питання торговельних і куль­турних зв'язків Індії з Тибетським районом Китаю. До­сягненню цієї домовленості сприяла заява Індії про

393

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

визнання китайського суверенітету над Тибетом, тим ча­сом як Великобританія погоджувалася лише на китайсь­кий сюзеренітет над ним.

Індійсько-китайські переговори з тибетського питання проходили з 23 грудня 1953 р. до 29 квітня 1954 р. Пере­говори були складними, але врешті-решт сторони дійшли згоди і 28 червня 1954 р. підписали Угоду про торгівлю і відносини міме Тибетським районом Китаю і Індією. В пре­амбулі цієї угоди вперше були проголошені п'ять принципів мирного співіснування («панча шила»), на базі яких Індія почала будувати свої міжнародні відносини. Ці принципи зводяться до такого: взаємна повага територіальної цілісності й суверенітету; взаємний нена­пад; невтручання у внутрішні справи один одного; рівність і взаємна вигода; мирне співіснування.

Основані на вказаних принципах, індійсько-китайські відносини середини 50-х років складались як відносини добросусідства й співробітництва. Проте Пекін, взявши курс на завоювання в перспективі абсолютного лідерства Китаю в «третьому світі», починає розглядати Індію, дру­гу за величиною і значенням азіатську державу, як основ­ного супротивника й суперника у своєму прагненні до керівництва Азією. Політична боротьба проти зростаючо­го впливу Індії в азіатському регіоні набирає різних форм.

Передусім, знову згущаються тіні успадкованих від минулого розбіжностей відносно кордонів між Індією і КНР. Індійсько-китайський кордон загальною довжиною 5,5 тис. км уздовж гімалайських хребтів був визначений Великобританією в 1914 р. Об'єктом спору стала терито­рія площею в 125 тис. кв. км на трьох ділянках кордону — західному, центральному та східному. Ще на початку 50-х років у Китаї були видані географічні карти, на яких вказана територія входила до складу Тибетського району Китаю та провінції Синьцзян. Висуваючи територіальні претензії до Індії, офіційний Пекін оголосив визначення прикордонної лінії незаконним, оскільки, мовляв, вона становить спадок британської експансіоністської політи­ки. Індійська сторона посилалася на те, що лінія індій-сько-китайського державного кордону підтверджена пев­ними домовленостями або в адміністративному порядку, хоча на місцевості не завжди була демаркована.

394