Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

Маючи на меті власні інтереси, провідні держави За­хідної Європи не бажали переглядати традиційні зов­нішньополітичні концепції заради недостатньо визначе­ної та досить аморфної ідеї «об'єднаної Європи». Велико­британія найменшою мірою виявляла європейську солі­дарність, прагнучи насамперед до збереження традицій­них зв'язків із країнами Співдружності та вирішення внутрішніх валютно-економічних проблем (відновлення конвертованості фунта стерлінгів, отримання американ­ської позики).

Що стосується Франції, то, виявивши в перші пово­єнні роки найбільшу заінтересованість у європейських інтеграційних процесах, вона так і не змогла запропону­вати такий варіант проекту, який би задовольнив інші європейські країни та СІЛА. Численні повоєнні фран­цузькі проекти передбачали не тільки безумовне лідер­ство Франції, а й цілковиту ізоляцію від цих проектів Німеччини аж до відокремлення від неї таких регіонів, як Рур та Саар. Проти першого моменту категорично висту­пали Нідерланди, а проти останнього — США, що фак­тично заводило пошук форм реалізації загальноєвро­пейської ідеї в глухий кут.

Французькі та бельгійські пропозиції щодо подальшо­го розвитку та розширення політичного та економічного співробітництва на принципах наднаціональної «євро­пейської федерації» не діставали підтримки й серед по­літичних кіл Великобританії, які, у свою чергу, вислов­лювали відверті зазіхання на лідерство серед інших західноєвропейських держав та «особливі відносини» зі СІЛА. Саме в цьому контексті слід розглядати ініціативу В. Черчилля, що виступив у Цюріху у вересні 1946 р. із закликом до «об'єднання Європи», та проект Західного союзу, висунутий Е. Бевіном. Будь-яке обмеження націо­нального суверенітету в межах «об'єднаної Європи» та прирівняння Великобританії з іншими західноєвропейсь­кими країнами розцінювалось як ураження англійських інтересів.

Таким чином, одночасно з активним поширенням за­гальноєвропейської ідеї у свідомості широких мас насе­лення Західної Європи в регіоні визрівали процеси, які не тільки надовго зняли з порядку денного ідею загаль-

285

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ноєвропейського об'єднання, а й сприяли розколу Євро­пи та формуванню блокової політики. Політика проти­стояння двох різних політичних систем, що дістала назву «холодна війна», призвела до того, що Європа фактично перетворилася на арену випробування сил. З одного боку, Радянський Союз намагався продемонструвати переваги соціалістичного будівництва в країнах Східної Європи, з другого — США докладали зусиль, аби зупинити поши­рення комуністичного впливу на західну частину Європи.

Підтримуючи ідею «об'єднання Європи», СІЛА мали на меті насамперед подолання економічних труднощів та пов'язаної з ними політичної нестабільності в західно­європейських країнах. «Доктрина Трумена» (12 березня 1947р.) вперше встановила прямий взаємозв'язок між наявністю економічних та соціальних труднощів і зроста­ючим впливом лівих політичних сил у повоєнній Європі Це стосувалося передусім таких країн, як Франція, Бель­гія, Італія, Греція. Розвиваючи ідею президента СІЛА Трумена щодо надання економічної та фінансової допо­моги Греції та Туреччині, державний секретар Д. Маршалл запропонував у своєму виступі в Гарвардському універ­ситеті 5 червня 1947 р. поширити цю допомогу на інші країни Європи. Прийнята на конференції в Парижі 12 лип­ня 1947 р. Європейська програма оздоровлення, або «план Маршалла», охоплювала 16 західноєвропейських країн, які виявили бажання взяти в ній участь. З 1948 по 1952 р. в межах Програми СІЛА надали фінансову допомогу на суму 12,8 млрд доларів, 2/3 якої отримали Великобританія, Франція, Італія та Німеччина,

Але значення «плану Маршалла» полягало не тільки в оздоровленні та модернізації економіки країн Західної Європи, це був важливий крок уперед на шляху євро­пейської інтеграції. У квітні 1948 р. для ефективного розподілу американської допомоги 16 західноєвропейських країн утворили Європейську організацію економічного спів­робітництва (ЄОЕС). Виконуючи функцію координації національних економічних програм, ЄОЕС фактично створила передумови для самостійних європейських інтеграційних ініціатив у майбутньому, відігравши роль своєрідного тренувального майданчика, де прихильники* «європейської ідеї» вперше змогли в такому масштабі:'

286