Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

шосе між китайською провінцією Синьцзян і районом Гілгіт у Кашмірі, яке призначалося для перевезення військових вантажів з Китаю до Пакистану і в страте­гічному плані відкривало Пекіну вихід до Індійського океану.

Затяжна індійсько-китайська конфронтація ускладню­вала загальну політичну обстановку в цьому регіоні. Пе­реконавшись у неможливості вирішення спірних питань з Індією воєнними засобами, пекінське керівництво поча­ло прагнути до усунення цієї конфронтації. Наявність дипломатичних відносин давала змогу обом сторонам час від часу зондувати грунт для з'ясування можливостей нормалізації двосторонніх відносин. Зокрема, під час роз­мови в травні 1970 р. Мао Цзедуна з повіреним у справах Індії в КНР Мао підкреслив, що китайський і індійський народи пов'язує традиційна дружба. Проте нормалізації індійсько-китайських відносин завадила війна Індії з Пакистаном, що закінчилася приєднанням князівства Сіккім до Індії. Це викликало негативну реакцію Пекіна, який значно активізував свої відносини з Ісламабадом, зокрема у військово-політичній сфері. Економічні від­носини між двома країнами мали обмежений характер, оскільки КНР була не в змозі надати широку допомогу Пакистанові й забезпечити пакистанським товарам на­дійний ринок збуту.

Таким чином, індійсько-пакистанські відносини справ­ляли безпосередній вплив на формування політичного курсу КНР щодо Індійської Республіки.

Своєрідним рубежем в індійсько-китайських відноси­нах стала криза на Індостанському півострові, що виник­ла внаслідок посилення національно-визвольної бороть­би східнобенгальського народу проти диктаторського ре­жиму генерала А. М. Ях'я-хана. Пекін звинуватив Індію в тому, що вона за підтримки іншої держави розв'язала війну на Індостанському півострові. Під «іншою держа­вою» розумівся СРСР, який надав Індії широку військову й політичну допомогу в межах індійсько-радянського Дого­вору про мир, дружбу й співробітництво від 9 серпня 1971р. Цей договір добре послужив обом країнам. Радянський Союз отримав надійного друга в Русі неприєднання і союзника, на якого він завжди міг покластися, а також можливість бути присутнім у стратегічно важливому й

- 401

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

нестабільному регіоні. Індія, у свою чергу, одержала чималу економічну, політичну й військову допомогу, підтримку в спорі з Китаєм через північні кордони і репутацію країни, що розвивається, здатної вирватися з обіймів Заходу. Договір із СРСР дуже стався в нагоді Індії й у період конфлікту в Східному Пакистані, який найбез-посереднішим чином зачіпав національні інтереси Індії. На території Індії опинилося близько 10 млн біженців зі Східного Пакистану, утримання яких обходилось індій­ській скарбниці в 2—3 млн доларів щоденно. Крім того, склалась вибухонебезпечна ситуація біля її кордонів.

Індійсько-пакистанський збройний конфлікт 1971 р. справив значний вплив на подальший розвиток подій у Південній Азії. Поразка Пакистану серйозно послабила в цьому районі позиції Китаю, який надавав Ісламабадові підтримку практично з усіх основних проблем пакистано-індійських відносин, у тому числі й з кашмірського пи­тання. Проведена з ініціативи Індії індійсько-пакистансь­ка зустріч на найвищому рівні в Сіті влітку 1972 р., на якій були визначені шляхи вирішення спірних проблем у двосторонніх відносинах, сприяла певному потеплінню міжнародного клімату в цій частині світу. В цих умовах почало виявлятися прагнення Індії й Китаю знизити рі­вень міждержавної конфронтації. З ініціативи прем'єр-міністра Індіри Ганді в 1976 р. дипломатичне представ­ництво Індії в Китаї знову отримало статус посольства, поліпшилися двосторонні політичні відносини. На початку лютого 1979 р. відбувся візит до Пекіна індійського міністра закордонних справ. Цей візит, перерваний у зв'язку з китайською агресією проти Со­ціалістичної Республіки В'єтнам, дістав неоднозначну оцінку в індійських політичних і правлячих колах. Якщо лідер створеної на початку 1978 р. партії Індійський національний конгрес (І) Індіра Ганді заявила, що візит індійського міністра закордонних справ до Пекіна тільки дав нагоду образити Індію, то сам міністр стверджував, що його візит приніс певну користь і ним було покладено початок відлиги в індо-китайських відносинах.

Подальший розвиток індійсько-китайських відносин відбувався в руслі нових тенденцій, що позначилися в зовнішній політиці КНР на початку 80-х років. У своїй новій зовнішньополітичній стратегії Пекін відводив чіль-

402