Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

дянським Союзом і Францією на користь розрядки та мир Програма поглибленого економічного, промислового технічного співробітництва на період 1980 — 1990 рр тощо.

• Радянсько-західнонімецькі відносини

Останнім «піком» у розвитку радянсько-західне німецьких відносин після другої світової стали 1974—1975 pp. У 1974 р. Радянсь* Союз відвідав міністр з особливих доручень західноні» мецького уряду Е. Бар, відбувся офіційний візит до СРСІ федерального канцлера Г. Шмідта, обмінялися візитаа міністр закордонних справ ФРН Г.-Д. Геншер і мініс закордонних справ СРСР А. Громико. Нарешті, 1975 Ц ознаменувався першим в історії радянсько-західноні-І мецьких відносин офіційним візитом до СРСР федераль-І ного президента В. Шеєля. Дедалі розширювалася ^ вірно-правова база радянсько-західнонімецьких відносин;; зростали обсяги торговельно-економічних зв'язків; 1975 р. товарооборот між Радянським Союзом і ФРІ більш ніж у 5 разів перевищував рівень 1970 р.

Проте з початку 1976 р. у відносинах двох дерз стали все частіше виявлятися різного роду шерехатості^ непорозуміння, почала відчуватися певна напруженіс Звісно, головну провину за всі ускладнення радянсі керівництво покладало на західнонімецьку сторону, з&Щ нувачуючи її у відході від конструктивності, від дотри-' мання тих політичних домовленостей, що їх було досяг^ нуго в попередні роки.

Фактично один з основних каменів спотикання ста­новила доволі жорстка позиція нового керівництва ФРІ у німецькому питанні, яке, на переконання Радянської Союзу, було остаточно вирішено підписанням низки дво-та багатосторонніх документів на початку 70-х років. Так| уряд Г. Шмідта однозначно дав зрозуміти, що не зби§ рається беззастережно дотримуватися чотиристоронньс

196

угоди про Західний Берлін і має своє власне бачення місця останнього в системі міжнародних відносин. Хоча фор­мально ФРН не відмовлялася від узятих на себе зобо­в'язань, на практиці процес всебічного інтегрування За­хідного Берліна до Федеративної Республіки поступово відбувався.

Важливе місце в зовнішній політиці ФРН безумовно посідали відносини з її східним сусідом. При цьому захід­нонімецьке керівництво виходило з концепції «особливих відносин» із НДР, що базувалася на офіційно закріпленій у конституції ФРН кінцевій меті возз'єднання двох Ні-меччин. Невід'ємною складовою частиною політики Бон­на щодо німецько-німецьких відносин були тези про «єдину німецьку націю», «єдине німецьке громадянство».

Хоча радянське керівництво часто-густо заплющувало очі на всі ці вияви послідовного політичного курсу ФРН, не бажаючи гальмування в цілому безсумнівно вигідного для Москви розвитку відносин із ФРН, згадані політичні вияви все ж не могли не відбитися негативним чином на загальному стані радянсько-західнонімецьких відносин. Зупинилася діяльність Ь підготовки низки двосторонніх угод, укладення яких ще зовсім нещодавно не викликало жодних сумнівів: про науково-технічне співробітництво, про правову допомогу, дворічної програми культурного спів­робітництва.

22 травня і 1 липня 1976 р. уряди СРСР і ФРН обмінялися спеціальними заявами щодо подальших намірів сторін у розвитку взаємних відносин. Хоча опубліковані Документи більш ніж наполовину містили традиційний обмін люб'язностями, при детальному ознайомленні з ними ставало зрозумілим, що ні Радянський Союз, ні Західна Німеччина не бажають поступатися своїм влас­ним баченням європейських і міжнародних реалій, на­самперед у тому, що стосується майже всіх аспектів, по­в'язаних з вирішенням німецького питання, а також проблеми обмеження гонки озброєнь.

На виборах до бундестагу ФРН 3 жовтня 1976р. пере­могу незначною більшістю голосів здобула правляча Коаліція СДПН—ВДП; порівняно з попередніми роками соціал-демократи й вільні демократи втратили чимало

197

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

місць у найвищому законодавчому органі ФРН. В СІ результати виборів офіційно розцінили як свідчення тог що «більшість населення ФРН виступає за мир і розряд| ку, за подальше поліпшення відносин із соціа країнами». Насправді ж об'єктивно мислячі експерти, тому числі в Радянському Союзі, добре розуміли, що ж впевнена, балансуюча на межі провалу перемог Г. Шмідта та його прихильників означала прямо проти| лежне, а саме тенденцію до «поправіння» західноніме цького електорату.

1977 рік практично не вніс будь-яких істотних змін , загального ходу розвитку радянсько-західнонімеї міждержавних відносин, який вирізнявся уповільнеї темпів та нерівномірністю. Безумовно, на зові політику ФРН не міг не вплинути поворот у зовнії політиці Сполучених Штатів, що стався з приходом влади президента Д. Картера, який узяв жорсткий щодо СРСР та країн «соціалістичного табору».

Певні сподівання на позитивні для себе зрушення ке рівництво Радянського Союзу покладало на заплановані ний на 1978 р. черговий радянсько-західнонімецький самі» Він справді відбувся з 4 по 7 травня в Західній Німеччину під час його сторони підписали Спільну декларацію Угоду про розвиток і поглиблення довгострокового співі робітництва в галузі економіки та промисловості. У доку-; ментах було зафіксовано цілу низку спільних поглядів оцінок сучасного (на той момент) стану міжнародних від* носин, сторони намагалися згладити існуючі між розбіжності, уникаючи відвертого зіткнення думок з більш спірних і гострих питань.

Проте загальна тенденція розвитку тогочасних міжна-І родних відносин, яка вирізнялася загостренням міжбжН кового протистояння, особливо з початком у 1979р. вій в Афганістані, не дала змоги повною мірою поверї радянсько-західнонімецькі взаємини до попередньої рівня.

198