Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

пейський союз, заснований 1923 р. у Відні австрійським графом Річардом Куденхове-Калергі. В основу діяльності Союзу лягли викладеш в книзі Куденхове-Калергі «Пан-Європа» принципи, що передбачали збереження за Євро­пою провідної ролі на противагу як зростаючому впливу більшовицької Росії, так і економічному домінуванню СІЛА.

Перший «панєвропейський» конгрес зібрався 1926 р. у Відні. На ньому були присутні делегати з 24 країн. У діяльності Союзу, незважаючи на його неофіційний ха­рактер, брали участь банкіри, промисловці, політичні діячі різних напрямів, учені та публіцисти (Луї Лушер, Анрі де Жувенель, Едуар Ерріо, Леон Блюм, Ернест Мерсіїу Франції; Конрад Аденауер, Роберт Бош у Німеччині; Фран-ческо Нітті, Джузеппе Сарагат в Італії; Едуард Бенеш у Чехословаччині). Секції Панєвропейського союзу постали майже в усіх європейських країнах. У 1931 р. був виданий «Меморандум про європейську кризу», в якому аналізу­валися основні причини економічної кризи в Європі та пропонувалися можливі шляхи виходу з неї.

Активну роль у діяльності Панєвропейського союзу у 20-ті роки відігравав французький міністр закордонних справ Арістід Бріан. У Франції в цей час досить жваво обговорювалися питання франко-німецького зближення, насамперед на економічній основі. За планами А Бріана та канцлера Німеччини Густава Штреземана франко-ні-мецький союз мав стати ядром більш глобального еконо­мічного об'єднання з залученням інших європейських держав. Виступаючи на конференції Ліги Націй 5 вересня 1929 p., А. Бріан висунув проект меморандуму про «євро­пейський федеральний союз». Нове європейське об'єднання бачилося у формі конфедерації зі спільними органами уп­равління, компетенція яких не мала обмежувати націона­льний суверенітет держав-членів. Прихильниками більш тісного інтеграційного об'єднання, очолюваного інтегра­ційним урядом з широкими повноваженнями, виступали французькі соціалісти під проводом Леона Блюма.

Якщо Франція та Німеччина активно просували в цей час ідею європейської інтеграції (остання бачила в цьому можливість подолання принизливих умов Версальської

283

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

системи), то представники Великобританії досить стри,| мано оцінювали значення таких проектів. У цей періоді основна мета політичних лідерів Англії полягала в посщі ленні Британської імперії з опорою на її ресурси, хоч були й прихильники європейської ідеї, зокрема В. Чер* чилль.

СІЛА тоді лише частково підтримували «об'єднаї Європи». Президент Гувер цілком схвалив економічні ас­пекти меморандуму Бріана, але категорично відкинув літичний характер можливого союзу і перспективу поси« лення в ньому ролі Франції.

Єдиною вдалою спробою реалізувати проект «об'єднав ної Європи» в міжвоєнний період було укладення в 1921 щ угоди про економічний союз між Бельгією та Люксембург (БЛЕС), що передбачав координацію внутрішньої та зої нішньоекономічної політики двох країн.

Завершення другої світової війни стало відправ? пунктом у розробці нових проектів «об'єднаної Європи»| У вересні 1946 р. В. Черчилль у своїй історичній промові університеті м. Цюріха згадав ідею «Сполучених ШтатЦ Європи». Це був перший після другої світової виступ офіційного діяча такого рівня, що закликав до спільних зусиль у європейському будівництві.

Одночасно численні пблітичні сили в Європі висту-! пили на підтримку європейського об'єднання, яке частр| розглядалось як альтернативний вибір між імперіалізме» СІЛА й комунізмом Радянського Союзу. Найбільг активність виявили соціалісти, ліберали та соціал-христи-§ яни, які заснували до кінця 40-х років цілу низ» організацій, як-от «Соціалістичний рух за Сполучені Шта-І ти Європи», «Європейська ліга економічного співробітЛ ництва», «Митний та економічний союз». У 1947 р. було\ відновлено діяльність Панєвропейського союзу.

Однак, наполегливо пропагуючи ідеї об'єднання Єв-| ропи, фактично жодна з новопосталих організацій не пе-| редбачила у своїх програмних документах практичних! шляхів реалізації цих ідей. Саме це, поряд із цілковитою! відсутністю єдності серед правлячих кіл європейських! держав щодо форм, методів та кінцевої мети європей-^! ської інтеграції, зумовило неефективність та безрезультат- і ність повоєнних проектів європейського співробітництва.

284